Загальна характеристика звільнення від покаран-ня.Звільнення від покарання за давністю виконання обвинувального вироку.
Звільнення від покарання при втраті особою суспільної небезпечності.
Умовно-дострокове звільнення від покарання та заміна покарання більш м'яким.
Відстрочка відбування покарання вагітним та жінкам, що мають дітей у віці до трьох років.
Звільнення від покарання за діяння, караність якого законом усунена або пом'якшена.
Звільнення від покарання за актами амністії або помилування. Погашення та зняття судимості.

Загальна характеристика звільнення від покарання

Звільнення від покарання - це специфічний кримінально-правовий інститут, що містить рішення, відповідно до яких особа, яка визнана судом винною у вчиненні злочину і їй було призначене покарання, звільняється від реального відбування покарання або від подальшого його відбування, або здійснюється заміна покарання більш м'яким, чи воно пом'якшується відповідно до ч. 1 ст. 74 КК - «звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення призначеного покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених Кодексом».
Захворювання на хронічну душевну хворобу тягне автоматичне звільнення від подальшого відбування покарання. Звільнення від подальшого відбування позбавлення волі щодо осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, передбачає можливість такого звільнення лише за умови, що, по-перше, ця хвороба є також хронічною; а по-друге, потрібне також обов'язкове врахування тяжкості вчиненого злочину, поведінки засудженого під час відбування покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, з'ясування того, чи не ухилявся засуджений від призначеного лікування, тощо.
Отже, типову систему звільнення від покарання та зміни його обсягів у процесі відбування покарання можна ще доповнити пунктом: звільнення від подальшого відбування покарання у зв'язку із законодавчими кримінально-процесуальними перепонами -ст. 408 КПК.
У системі інститутів звільнення від покарання та подальшої зміни його обсягів, пов'язаних із випробуванням засудженої особи» у випадку невдалого випробування засудженого та направлення його для подальшого відбування покарання випробувальний строк, упродовж якого засуджений зразково себе поводив» зараховується в строк відбутого покарання лише в одному випадку - за передбаченої КК відстрочки відбування покарання вагітним і жінкам, що мають дітей у віці до трьох років.
Підставою для звільнення від відбування покарання є неможливість або недоцільність його застосування внаслідок того, що під впливом певних об'єктивних і суб'єктивних факторів була втрачена або значно знижена суспільна небезпечність засудженої особи.
Це може бути: - захворювання особи на хронічну психічну або іншу тяжку хворобу під час виконання покарання; зумовлене і станом вагітності підсудної або засудженої жінки тощо. Законом передбачено більше як десять видів звільнення особи від реально призначеного судом покарання або подальшого відбування покарання за вчинений нею злочин, а саме:
а)коли особа засуджена за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК);
б)коли призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної міри покарання, встановленої санкцією нового закону (ч. 3 ст. 74 КК), а також особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяж-
кості, може бути судом звільнена від кари, якщо буде визнано, що під час розгляду справи в суді вона перестала бути суспільно небезпечною;
в)звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК);
г)звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК);
д)звільнення від відбування покарання у зв'язку з закінченням строку давності виконання обвинувального вироку (ст.80 КК);
е)умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК);
є) заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК);
ж)звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
з)звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК);
и)звільнення від покарання на підставі Закону України «Про амністію»;
і) звільнення від покарання на підставі акта про помилування (ст. 87 КК).
Слід відзначити, що окремі види звільнення є обов'язковими для суду, тобто суд зобов'язаний їх застосовувати. Це зокрема:
1)коли особа засуджена за діяння, каранність якого законом усунена (зворотна сила закону);
2)у зв'язку з закінченням строків давності викоанння обвинувального вироку;
3)за хворобою:
4) на підставі Закону України «Про амністію» або акта про помилування.
Суд враховує тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини кримінальної справи (факультативні ознаки).

Звільнення від відбування покарання з випробаванням

Відповідно до ст. 75 КК, «Якщо суд при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, а також позбавлення волі на строк не більше п»яти років...». У таких випадках суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки (ч. 2 ст. 75 КК).
Іспитовий строк при звільненні від відбування покарання з випробуванням встановлюються тривалістю від одного до трьох років. Тривалість іспитового строку залежить від виду основного покарання та його розміру.
На особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає певні обов'язки, які вона сумлінно повинна виконувати протягом усього іспитового строку:
а)попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;
б)не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу Державного департаменту України з питань виконання кримінальних покарань;
в)повідомити Держдепартаменту про зміни місця проживання, роботи або навчання;
г)періодично з'являтися для реєстрації в органи Держдепартаменту;
д)пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або
захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
Якщо засуджений не виконує покладених на нього обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання (ч. 2 ст. 78 КК).
Звільнення від покарання з випробуванням вагітних і жінок, які мають дітей віком до семи років

Враховуючи фізіологічний і психологічний стан вагітної, а також материнське піклування про здоров'я і нормальні умови розвитку малої (до семи років) дитини, кримінальний закон містить дві спеціальні норми щодо покарання жінок за вчинений ними злочин.
Стаття 79 КК надає суду право звільнити від відбування покарання з випробуванням вагітних, а ст. 85 КК надає право суду звільнити від відбування покарання жінок, які стали вагітними та які мають дітей віком до трьох років.
Стаття 79 КК передбачає, що в разі призначення покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі вагітним або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше ніж п'ять років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з установленням іспитового строку в межах строку, на який, згідно з законом, жінку можна буде звільнити від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і досягненням дитиною семирічного віку.
У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, вагітних жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засуджену обов'язки, передбачені в ст. 76 КК (не виїжджати за межі України, повідомляти орган кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання тощо).
Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, призначеного вироком. В ч. 5 ст. 79 КК йдеться про те, що коли звільнена від відбування покарання жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. А якщо засуджена в період іспитового строку вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за сукупністю вироків (ч. 5-6 Ст. 79 КК).

Звільнення від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Давність виконання обвинувального вироку - це перебіг певного часу, протягом якого вирок не було виконано, а це, в свою чергу, певноюй мірою зумовлює зменшення суспільної небезпеки засудженого та недоцільність виконання призначеного покарання.
Давність обвинувального вироку - це перебіг визначеного законом часу з моменту надбання обвинувальним вироком законної сили і приведення його до виконання, протягом якого покарання не було застосовано до засудження і вирок залишився невиконаним.
Давність виконання обвинувального вироку може бути застосована, коли в наявності такі умови:
1)закінчення строків давності, які передбачені ч.1 ст. 80 КК;
2)неухилення засудженого від відбування покарання (відсутній перебіг давності);
3)невчинення засудженим до закінчення строків давності нового злочину (середньої тяжкості або особливо тяжкого злочину) - не має перервання давності.
Особа звільняється відбування покарання (ст. 80 ч.1 КК), якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
-два роки - в разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
-три роки - в разі засудження до покарання у виді обмеженні волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
-п'ять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
-десять років - у разі засудження до позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
- п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Перебіг давності переривається (зупиняється), якщо засуджений ухиляється від відбування покарання.
Чотири строки давності - один рік, три роки, п'ять років, десять років, - які зорієнтовані на визначену вироком суду тяжкість покарання. Крім них, закон передбачає ще один строк давності -п'ятнадцять років, але він зорієнтований не на тяжкість призначеного вироком суду покарання, а на ухилення засудженого від від-буття призначеного покарання.
Отже, для звільнення від покарання на підставі перебігу давності необхідна сукупність таких умов: а) закінчення передбачених ст. КК строків давності; б) неухиления засудженого від відбування покарання (а в разі ухилення - по закінченні п'ятнадцятирічного строку давності); в) невчинення упродовж передбачених строків нового злочину, за який судом призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року.
Слід мати на увазі, що згідно з нормами міжнародного права, незалежно від часу вчинення злочину, строки давності не застосо-вуются до військових злочинів, які порушили закони та звичаї війни, злочинів проти миру та безпеки людства незалежно від того, були вони вчинені під час війни, чи в мирний час, а також геноцид.
Ці положення міжнародного права викладені в ч. 6 ст. 80 КК, за якою давність не застосовується в разі засудження за злочини проти миру та безпеки людства, а саме: планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної ійни (ст. 437 КК); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК); застосування зброї масового знищення (ст. 439 КК); геноцид (ч. 1 ст. 442 КК).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання Умовно-дострокове звільнення від покарання та заміна покарання більш м'яким

Згідно з ч. 1 ст. 81 КК до осіб, засуджених до позбавлення волі, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці, виправних робіт або направлення в дисциплінарний батальйон, а також до осіб, умовно звільне-них із місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, якщо засуджений відбув не менше вказаного строку призначеного покарання (не менше половини, двох третин або трьох чвертей) та своєю зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє виправлення.
При цьому засудженого може бути також звільнено від додаткових покарань у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.
Критеріями зразкової поведінки є неухильне дотримання всіх вимог режиму місця відбування покарання та всіх покладених на засудженого судом обов'язків, дотримання правил громадського порядку, правил людського співжиття, моральних норм тощо. Важливим критерієм є також вияв громадської активності засудженого - участь у роботі громадських організацій, художній самодіяльності тощо.
Отже, за наявності однакових умов і підстав закон передбачає можливість застосування двох різних інститутів: умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.
Умовно-дострокове звільнення від покарання, згідно зі ст. 81 КК, полягає в тому, що особа умовно звільняється від не-відбутої частини покарання, а термін невідбутої частини покарання для звільненої особи є випробувальним строком, упродовж якого вона повинна остаточно підтвердити своє виправлення - не вчинити в цей час нового злочину. За поведінкою такої особи може встановлюватися нагляд певного трудового колективу.
Умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання - це один із видів звільнення особи від відбування покарання. Воно може застосовуватися до більшості основних видів покарань. Виняток становлять такі види покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Це положення закону дає надію засудженому на можливість дострокового звільнення: стимулює його поведінку, сумлінне ставлення до праці, тобто є умовою його виправлення.
У частині 1 ст. 81 КК зазначено, що до осіб, які відбувають покарання у вигляді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
При цьому засуджена особа може бути достроково звільнена повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
У частині 3 ст. 81 КК зазначено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:
-не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочини невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;
-не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення, або зняття судимості, знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
-не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
Якщо під час випробування (строк невідбутої частини покарання) особа не вчинить нового злочину, то з моменту закінчення випробування починається перебіг строку погашення судимості, який буде обчислюватися з урахуванням фактично відбутого строку покарання, від якого засуджений був звільнений.
Якщо особа, до якої було застосоване умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання, вчинить протягом невідбутої частини покарання новий злочин, суд має призначити такій особі покарання за правилами по сукупності вироків та за правилами про складання покарань згідно ст. 7172 КК (ч. 4 ст. 81 КК).
Заміна невідбутої частини покарання на більш м'яке покарання

Заміна засудженому, який відбуває покарання, невідбутої частини покарання на більш м'яке, застосовується судом за наявності умов, визначений у ст. 82 КК. Така заміна може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі. Більш м'яке покарання в цих випадках призначається в межах строків, установлених законом для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку, призначеного вироком (ч.1 ст. 82 КК).
У разі заміни невідбутої частини покарання на більш м'яке, засуджений може бути звільненим також і від додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК).
Заміна невідбутої частини покарання на більш м'яке може бути застосована до соіб, які стали на шлях виправлення (не порушують вимог режиму, сумлінно працюють, берут участь у заходах, які проводить адміністрація ВТУ тощо).
Отже, обмеження волі може бут замінене виправними роботами, позбавлення волі - обмеженням волі на строк невідбутої частини позбавлення волі.
Заміна невідбутої частини покарання на більш м'яке може бути застосована після відбуття засудженим:
-не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочини невеликої аб середньої тяжкості, а також необережний тяжкий злочин;
-не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
-не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнилася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання (ч. 4 ст. 82 КК). У разі вчинення особою під час відбування більш м'якого виду покарання нового злочину, суд до покарання за знову вчинений злочин додає невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами ст. 71 і 72 КК (ч.6 ст. 82 КК).

Звільнення від відбування покарання вагітних і жінок, які мають дітей до семи років

Стаття 85 КК передбачено, що засуджених до обмеження волі або позбавлення волі жінок, які стали вагіними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше ніж п'ять років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити жінку від відбування покарання в межах строку, на який, згідно з законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і досягненням дитиною трирічного віку.
Слід зауважити, що це право суду, а не його обов'язок.
Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд, залежно від поведінки засудженої, може звільнити її від покарання, чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати в строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання. (ч. 4 ст. 83 КК).
Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу (кримінально-виконавчої системи за місцем проживання) направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком (ч.5 ст.83 КК).
Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами про сукупність злочинів (ст. 70 КК).
Звільнення від покарання за хворобою

Згідно з вимогами ст. 84 КК передбачаються три види звільнення від покарання за хворобою:
а)звільняється за хворобою особа, яка під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовувати примусові заходи медичного характеру відповідно до ст. ст. 92 - 95 КК. Таке звільнення є обов'язковим. Суд, враховуючи висновок лікарської комісії про захворювання засудженої особи, згідно з ч. 1 ст. 84 КК, виносить рішення про звільнення такої особи від подальшого відбування та про застосування примусових заходів медичного характеру;
б)особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджує відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи (ч. 2 ст. 84 КК);
в)військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в раз визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я, звільняються від покарання (ч.3 ст. 84 КК). Таке звільнення є обов'язковим.

Звільнення від покарання за діяння, караність якого законом усунена або пом'якшена

Звільнення від відбування покарання, подальшого відбування покарання або його пом'якшення, як правило, здійснюється судом, виходячи з розглянутих у цій та попередній главах підстав. Як виняток звільнення від покарання може відбуватися і на підставі актів амністії та помилування.
Різновидами звільнення від покарання є застосування до засуджених осіб амністії або помилування. Слово «амністія» в грецькій мові означає забуття, прощення. Амністія, як і помилування (персоніфікована амністія), є актом гуманізму, милосердя і водночас довіри до осіб, до яких застосовується.
Амністія і помилування не змінюють кримінального закону чи судового рішення. Водночас вони мають кримінально-правове значення. Загальні положення про амністію та помилування знаходять відображення в окремих нормативних актах, як це має місце в Україні, або в самому кримінальному кодексі (наприклад, в окремій главі - «Амністія та помилування» Кримінального кодексу Республіки Словенії 1994 р. або в окремих статтях (84 і 85) Кримінального кодексу Російської Федерації 1996 р.). Інститути амністії та помилування стосуються осіб, які вчинили злочини.
Щодо звільнення від покарання амністія є актом вищого органу законодавчої влади або глави держави, який звільняє повністю або частково від відбування покарання певну категорію осіб, засуджених за вчинені злочини.
Відповідно до чинної Конституції України, видання акта про амністію належить до компетенції Верховної Ради України як вищого органу законодавчої влади: «Законом України оголошується амністія» (ч. 3 ст. 92 Конституції). Як правило, акти про амністію видаються у зв'язку з відзначенням певних дат у житті держави і суспільства. Вони можуть бути також пов'язані з певною соціально-політичною ситуацією в країні. Так, 21 листопада 1996 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат».
Загальні положення, що регламентують інститут амністії в Україні, містяться в Законі Україні «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. Стаття 1 цього Закону проголошує: «Амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.
Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та цього Закону».
Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом (ч. 1 ст. 5 Закону). В указах Президента України про амністію, як правило, містилося застереження, що особи, які підпадають під їх дію, від додаткових мір покарання не звільняються (див., наприклад: ст. 12 Указу від 10 березня 1994 р. «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах, ст. 9 Указу від 20 лютого 199б р. «Про звільнення з місць позбавлення волі деяких категорій засуджених жінок і неповнолітніх»; ст. 21 Указу від 27 червня 199б р. «Про амністію з нагоди п'ятої річниці незалежності України»). Не допускається застосування амністії:
а)до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими вироком суду, що набрав законної сили;
б)до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;
г)до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
д)до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у пункті «г» цієї статті, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.
Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється (частини 2 та З ст. З Закону).
Прийняття акта про помилування належить до компетенції глави держави. Пункт 27 ч. 1 ст. 10б Koнституції України проголошує: «Президент України... здійснює помилування».
Помилування - це акт (указ) глави держави, за яким певна особа повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м'яке покарання, або з особи знімається судимість. Згідно з Положенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України (затвердженим Указом Президента України від З1 грудня 1991 р.), помилування засуджених здійснюється у вигляді заміни смертної кари позбавленням волі, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або його невідбутої частини на більш м'яке покарання, зняття судимості (ст. 2 Положення).
осіб, до яких може бути застосовано помилування, законом не обмежене. Це можуть бути особи, засуджені до смертної кари, особливо небезпечні рецидивісти, особи, засуджені за вчинення будь-яких злочинів, у тому числі тяжких.
Амністію та помилування необхідно відрізняти від реабілітації, тобто проголошення невинуватості несправедливо репресованих в судовому або позасудовому порядку особи або групи осіб з поновленням їх в усіх правах (див., наприклад, Закон УРСР від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Погашення та зняття судимості

Судимість - це особливе правове становище особи, яке виникає у зв'язку з постановленням обвинувального вироку і призначенням покарання і тягне певні, несприятливі для засудженого, правові наслідки, що виходять за межі покарання.
Судимість - це певний правовий стан особи, зумовлений обвинювальним вироком, яким за вчинений нею злочин призначається покарання і настають у зв'язку з цим відповідні правооб-меження.
Кримінально-правові наслідки, в основному, настають у випадку вчинення особою, яка має судимість, нового злочину і полягають у такому:
а)судимість (у цьому випадку - як різновид повторності вчинення умисного злочину) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності з передачею особи на поруки громадській організації або трудовому колективу;
б)наявність судимості (як різновиду повторності вчинення злочину) є, як правило, обтяжуючою відповідальність обставиною при призначенні покарання;
в)у передбачених законом випадках судимість при вчиненні однорідного злочину перетворює основний (простий) його вид на кваліфікований.
Диспозиції багатьох статей КК вказують як на кваліфікуючу ознаку на попередню судимість особи за такий самий злочин
Загальноправові наслідки судимості вказані не в Кримінальному кодексі України, а в інших нормативних актах. Єдиного нормативного акта, який був би присвячений регламентації цього питання, не існує, наслідки судимості можуть полягати в тому, що вона є перешкодою для зайняття певними видами професійної діяльності. Так, особа, яка має судимість, не може бути суддею, судовим експертом, нотаріусом, адвокатом, вона не може бути прийнята на службу до міліції, на посаду прокурора або слідчого прокуратури. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які мають судимість, що «несумісна з зайняттям посади». «Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю» (ч. 5 ст. 2 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р.).
Існує ряд інших загальноправових наслідків судимості.
Так, не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 76 Конституції України).
Не допускається застосування амністії до осіб, що мають дві і більше судимостей за вчинення тяжких злочинів (п. «в» ст. З Закону України «Про застосування амністії в Україні»). Відповідно до п. 4 ст. 71 Закону України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., допуск до державної таємниці не надається в разі «наявності у громадянина судимості за тяжкі злочини». Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р. визначає умови і порядок встановлення та здійснення адміністративного нагляду за окремими категоріями раніше судимих осіб, а також обов'язки цих осіб. Судимість впливає на визначення умов застосування такого запобіжного заходу, як застава: розмір застави не може бути меншим ніж п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 1541 КПК).
Одним із загальноправових наслідків судимості може бути позбавлення засудженої особи певних пільг. Так, відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України «Про державну службу», у випадку засудження за вчинення злочину передбачені ч. 4 ст. 31 цього Закону виплати припиняються.
Стан судимості для особи, засудженої за вчинення злочину, не є довічним. Він має свій початок і кінець, коли вичерпуються всі аспекти правових, у тому числі кримінально-правових, відносин.
Судимість виникає:
а)з дня набрання обвинувальним вироком законної сили;
б)даним вироком особі призначається покарання;
в)особа безумовно не звільняється від відбування покарання.
Строки погашення судимості передбачені у ст. 98 КК.
Такими, що не мають судимості, визнаються:
-особи, засуджені відповідно до ст. 75 КК, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробовуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом.
Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
-жінки, звільнені від відбування покарання з випробуванням, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину, і якщо після закінчення цього строку не буде прийнято рішення про направлення для відбування покарання за вироком суду.
Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
-особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;
-особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців, або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;
-особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
-особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочини невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
-особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
-особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкі злочини, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття строку покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривається. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.
Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках погашення судимості обчислюється окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) (ч. 5 ст. 90 КК).
Крім погашення, ще однією формою припинення стану судимості є її зняття.
Зняття судимості можливе судове, в порядку помилування Президентом України, а також при декриміналізації діяння або виключенні певного виду покарання із Кримінального кодексу Верховною Радою України.

Зняття судимості за кримінальним законом

Кримінальний кодекс (ст. 9 КК) передбачає можливість дострокового (до закінчення строків погашення судимості) зняття судимості. Це здійснюється за рішенням суду стосовно особи: 1) яка відбула покарання У вигляді обмеження волі або позбавлення волі; 2) якщо вона зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє випралення. За наявності зазначених підстав суд може зняти судимість з особи до закінчення строків, передбачених ст. 89 КК (ч.1 ст.91 КК).
Згідно з ч. 32 ст. 91 КК, зняття судимості допускається лише після закінчення не менше як половини строку погашення судимості, зазначеного в ст. 89 КК.
Таким чином, з моменту погашення або зняття судимості особа визнається несудимою і всі правові наслідки, пов'язані з наявністю судимості, анулюються.

Примусові заходи медичного характеру

Згідно зі ст. 92 КК, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діянь, передбачених Особливою частною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобіганню вчинення нею суспільно небезпечних діянь.
У ст. 93 передбачається перелік осіб, до яких суд може застосувати примусові заходи медичного характеру:
1)особи, які вчинили в стані неосудності суспільно небезпечне діяння;
2)особи, які вчинили злочин у стані обмеженої осудності;
3)особи, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
За своєю суттю, примусові заходи медичного характеру не є карою, хоча й обумовлені вчиненням суспільно небезпечного двіяння, забороненого кримінальним законом. Ці заходи застосовуються до психічно хворої людини, яку обов'язково, в примусовому порядку, треба лікувати.
Юр