Поняття суб'єкта злочину.
Вік кримінальної відповідальності.
Відповідальність неповнолітніх.
Осудність та неосудність.
Примусові заходи медичного характеру.
Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння.

Поняття суб'єкта злочину

У нормах кримінального закону термін «суб'єкт злочину» не вживається. У багатьох статтях КК вживаються ширші за змістом терміни: «особа, яка вчинила злочин», «особа, винна у вчиненні злочину», «особа, яка засуджується», «особа, яка засуджена» тощо.
Суб'єктом злочину вважається фізична особа (людина), яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння і спроможна понести за це кримінальну відповідальність.
Тому фізична особа, яка вчинила злочин, підлягає кримінальній відповідальності за наявності таких ознак:
1)досягнення до моменту вчинення злочину встановленого
кримінальним законом віку;
2)осудності.
В окремих нормах Особливої частини КК передбачається кримінальна відповідальність особи, яка, крім зазначених, наділена ще і додатковими ознаками, зокрема, такими, як громадянство, посадове становище, або виконує професійні чи спеціальні функції.
Кримінальний закон передбачає відповідальність за вчинений злочин лише фізичної особи. У ст. 18 КК прямо зазначено, що «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років». Цей вік прийнято називати загальним віком, по досягненні якого особа може підлягати кримінальній відповідальності.
В ст. 22 КК встановлюється знижений, тобто з 14 років, вік, по досягненні якого особа може підлягати кримінальній відповідальності за окремі безпосередньо перелічені в законі злочини. Серед цих злочинів - вбивства, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я, зґвалтування, крадіжки, грабежі, розбійні напади та деякі інші. Передбачений ст.22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з 14 років, є вичерпним.
Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, повинен обчислюватися з моменту вчинення злочину. При притягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюється відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження), а при відсутності таких - на підставі висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з наступної доби.

Осудність та неосудність

Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа. Осудність особи є однією з обов'язкових умов кримінальної відповідальності за вчинення передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння і водночас однією із загальних ознак суб'єкта злочину. Кримінальний закон не містить визначення осудності особи.
Осудна особа завжди має свободу вибору своєї поведінки і спроможна обирати правомірне рішення. Саме здатність людини усвідомлювати характер і наслідки своїх дій та свідомо керувати ними відрізняє осудну особу від неосудної.
Стан осудності - це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її віку.
Осудною може бути визнана не тільки психічно здорова людина, а й така, яка страждає на яке-небудь психічне захворювання, але за умови, що в момент вчинення суспільно небезпечного діяння вона усвідомлювала свої дії і могла керувати ними.
Осудність - це стан людини, коли вона може нести відповідальність за вчинений злочин.
Осудність - це спроможність особи розуміти значення свого діяння та свідоме керування ним і пов'язана з нею здатність відповідати за вчинений злочин.
Осудність - це здатність особи при вчиненні злочину усвідомлювати свої дії і керувати ними.
Осудність - свідоме ставлення особи до зовнішнього оточення, здатність усвідомлювати свої вчинки і передбачати їхні наслідки (інтелектуальний момент).
Осудність включає і другий (вольовий) момент, що полягає в спроможності особи керувати своїми діями. Свобода волі в осудної особи виявляється у свідомому прийнятті рішення, що є суб'єктивною передумовою її відповідальності за вчинений нею злочин.
Із станом осудності пов'язане і здійснення (реалізація) мети кримінального покарання, яке є не тільки карою за вчинений злочин, а й має за мету виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Суб'єкта, якому притаманні загальні ознаки, прийнято називати загальним суб'єктом злочину.
Спеціальний суб'єкт-це особа, яка, крім необхідних загальних ознак (осудність, досягнення певного віку), додатково має спеціальні (особливі) ознаки.
Неосудність, відповідно до ст. 19 КК, - це неспроможність особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.
Отже, поняття неосудності складається із сукупності двох критеріїв - медичного і юридичного.
Медичний (біологічний) критерій неосудності пов'язаний із хворобливою природою психічного розладу здоров'я людини. Це хронічна душевна хвороба, тимчасовий розлад душевної діяльності, слабоумство чи інший хворобливий стан.
Під хронічною душевною хворобою розуміється постійне, безперервне, важковиліковне психічне захворювання, яке має тенденцію до періодичного прояву хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч, енцефалічий психоз, старечий психоз тощо.
Тимчасовий розлад душевної діяльності характеризується раптовим приступом психічної хвороби, швидким її розвитком, відносно нетривалим перебігом, що закінчується одужанням. Це - гострий реактивний і маніакально-депресивний психози, патологічне сп'яніння, патологічний афект, стан марення, паморочний стан свідомості тощо.
Слабоумство (олігофренія) - це розумова недорозвиненість, неповноцінна розумова діяльність. Слабоумство може бути у формі: ідіотії (глибокий ступінь розумової недорозвиненості), імбецильності (менш глибокий ступінь), дебільності (легка форма порушення розумової діяльності).
Інший хворобливий стан - це стан, що не є хронічною душевною хворобою і не є тимчасовим розладом душевної діяльності, але за своїм психопатологічним порушенням може бути прирівняний до них. Це тяжкі форми психопатії та психастенії, стан абстиненції при наркоманіях (морфійне голодування), під час яких у хворого може бути порушена здатність до розумової або вольової діяльності.
Юридичний (психологічний) критерій неосудності включає інтелектуальну ознаку (особа «не могла усвідомлювати своїх дій») і вольову (особа «не могла керувати ними»).

Примусові заходи медичного характеру

Характерними ознаками примусових заходів медичного характеру є те, що вони:
1)призначаються судом;
2)є заходами державного примусу, які позбавлені влас-
тивостей (ознак), характерних для покарання.

Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння. Ст 21 КК

Позиція КК України щодо відповідальності за вчинення злочину в стані сп'яніння або на грунті алкоголізму чи наркоманії вирізняється такими особливостями:
1)особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності;
2)вчинення злочину у стані сп'яніння включено до переліку обставин, що обтяжують відповідальність, хоч і обумовлено, що суд, залежно від характеру злочину, може не визнати цю обставину як таку, що обтяжує відповідальність;
3) суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії.
У ст. 21 мається на увазі звичайне фізіологічне сп'яніння, яке виникає внаслідок вільного вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин чи інших одурманюючих засобів. Стан фізіологічного сп'яніння характеризується тим, що до нього особа доводить себе свідомо і при цьому не втрачає здатності ус-відомлювати свої дії і керувати ними. Тому особа, яка вчинила злочин у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних засобів, психотропних речовин чи інших одурманювальних засобів, підлягає кримінальній відповідальності.