Поняття співучасті в злочині, ознаки. Об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті. Форми співучасті у злочині. Види співучасників злочину. Відповідальність співучасників. Спеціальні питання відповідальності за співучасть. Причетність до злочину. Поняття співучасті в злочині

Умисна спільна участь у виконанні злочину кількох осіб, як правило, становить більшу суспільну небезпеку, ніж вчинення злочину однією особою.
В Особливій частині Кримінального кодексу України конкретні склади злочинів. описані, виходячи, як правило, з припущення їх вчинення однією особою - виконавцем злочину.
Проте навмисні злочини можуть бути вчинені не лише однією особою, а й в співучасті кількома особами. Умови кримінальної відповідальності за навмисне вчинення одного і того самого злочину спільними зусиллями кількох осіб при розподілі між ними ролей (виконавець, організатор, підмовник, пособник) описані в ст. 26 Загальної частини Кримінального кодексу України.
У ст. 27 дається визначення поняття співучасті у вчиненні злочину, вказано коло осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за співучасть, та умови, що визначають їх відповідальність.
Співучастю, відповідно до ст. 26-27, визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Зміст цього визначення дозволяє стверджувати, що обов'язковими умовами (ознаками) співучасті в злочині є:
1)наявність двох або більше осіб (співучасників);
2)спільність дій співучасників у вчиненні одного й того самого злочину;
3)наявність умислу всіх співучасників на вчинення такого злочину;
4)наявність причинного зв'язку між діями кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.
За сукупності цих умов настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статею Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний злочин.
Співучасть у злочині, в більш повному її розумінні, - це умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні одного й того самого навмисного злочину.
У ст. 27 говориться, що «співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються організатори, підмовники і пособники». У наступних частинах цієї статті дається визначення кожного зі співучасників злочину.
Об'єктивні та суб'єктивні ознаки співучасті

Співучасть як особлива форма злочинної діяльності характеризується сукупністю обов'язкових об'єктивних і суб'єктивних ознак.
Із об'єктивної сторони співучасть передбачає діяльність, особливістю якої є те, що вона: 1) походить від кількох осіб, які безпосередньо беруть участь у вчиненні злочину або сприяють йому; 2) є складником спільних зусиль осіб, які беруть участь у злочині, і веде до певного єдиного результату.
Співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин уже закінчено, будь-які наступні дії осіб - заздалегідь не обіцяні ними - співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватись не можуть. Отже, для наявності об'єктивної сторони співучасті необхідні:
1)спільність дій кількох співучасників, тобто вчинення злочину спільними або такими, що взаємодоповнюються зусиллями його учасників;
2)спричинення одного й того самого, єдиного для всіх співучасників, злочинного результату;
3)причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.
Об'єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що:
1)співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь хоча б
двоє осіб (законодавець називає мінімальну кількість учасників
злочину, хоча їх може бути й більше). Причому кожна з цих осіб
повинна бути наділена ознаками суб'єкта злочину, тобто бути
особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності;
2)співучасть - це діяльність спільна.
Спільність як об'єктивна ознака співучасті включає в себе такі три моменти:
а) злочин здійснюється спільними зусиллями усіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть різнитися, але при цьому злочин - це наслідок загальної, спільної діяльності усіх співучасників, кожний з них зробив у вчинення злочину свій внесок. Іноді співучасть образно порівнюють з грою в оркестрі, де кожний інструмент, кожний музикант веде свою партію, а в цілому виходить єдина мелодія;
б)наслідки, які досягаються в результаті вчинення злочину,
є єдиними, неподільними, спільними для усіх співучасників. За ці
наслідки відповідальність несуть усі співучасники, незалежно від
тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. Якщо троє осіб
вчинили вбивство, то кожна з них повинна нести відповідальність
за ціле вбивство, а не за 1/3 вбивства, хоча вона безпосередньо і
не вбивала жертву;
в)між діями співучасників і тим злочином, який вчинив вико-
навець, має місце причинний зв'язок, причому опосередкований, бо
спільний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності
виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна в часі переду-
вати тому злочину, який вчиняє виконавець, вона створює для вико-
навця реальну можливість вчинити даний злочин.
Із суб'єктивної сторони співучасть характеризується наявністю умисної вини. Кожен із співучасників усвідомлює можливість діяти спільно, бажає об'єднати свої зусилля із зусиллями інших осіб і брати спільну участь як виконавець, організатор, пі-дмовник або пособник у досягненні злочинного результату.
Обов'зковою ознакою суб'єктивної сторони співучасті є також поінформованість кожного із співучасників злочину про злочинні дії інших його учасників. Взаємна обізнаність є неодмінною умовою, принаймні, спільності дій підмовника, пособника і виконавця злочину і не обов'язково передбачає знання співучасниками один одного.
Умисний характер співучасті передбачає також усвідомлення співучасниками того, що їхніми спільними злочинними діями або за допомогою таких вчиняється один і той самий злочин.
Усе це вказує на те, що для наявності суб'єктивної сторони співучасті необхідний умисел співучасників, який включає:
1)взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось із них;
2)усвідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняє злочин або сприяє його вчиненню;
3)бажання або свідоме допускання настання єдиного злочинного результату.
Форми співучасті у злочині

Умисна спільна злочинна діяльність двох або більше осіб може діставати вияв у формі простої або складної співучасті.
Проста форма співучасті передбачає: 1) співвиконавство без попереднього порозуміння; 2) співвиконавство з попереднім порозумінням.
Складна форма співучасті включає: 1) співучасть у вузькому розумінні цього слова (кожен із співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину); 2) злочинне угруповання (банда, організована група, незаконне воєнізоване формування чи група).
Проста форма співучасті полягає у вчиненні кожною з осіб, що діють спільно, дій, які утворюють об'єктивну сторону складу конкретного злочину. У таких випадках кожен із співучасників виступає як виконавець злочину.
Співвиконавство без попереднього порозуміння передбачає відсутність між учасниками злочину попереднього зговору. Воно, як правило, дістає вияв у приєднанні однієї особи до злочинної діяльності, яку вже розпочато іншими особами.
Співвиконавство з попереднім порозумінням буде мати місце в тих випадках, коли між усіма учасниками злочину був зговір про спільне вчинення злочину до його початку. При цьому між співучасниками такого злочину можливий і розподіл ролей.
Складна форма співучасті передбачає наявність поряд із виконавцем організатора, пособника або підмовника (співучасть у вузькому розумінні цього слова). їх дії можуть бути як обумовлені попереднім зговором, так і не обумовлені ним. Для наявності цієї форми співучасті необхідне усвідомлення кожним учасником того, що він бере участь у спільній злочинній діяльності.
Складною формою співучасті може бути, скажімо, злочинне угруповання (співтовариство). Воно створюється за взаємною згодою його учасників і об'єднує на основі спільного плану їх діяльність, спрямовану на вчинення, як правило, ряду злочинів.
Злочинне угруповання має, крім кількісних (наявність двох або більше осіб), і якісні ознаки. Якісною ознакою злочинного угруповання (банди, організованої групи, воєнізованого формування) є те, що воно досить стійке, утворюється, як правило, для неодноразових злочинних дій.
Кожен із учасників злочинного угруповання (співтовариства) усвідомлює, що він разом з іншими особами бере участь у здійсненні злочинної мети, для досягнення якої воно створене, і бажає зробити свій внесок у цю діяльність.

Види співучасників злочину

У ст. 27 дається визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підмовника і пособника.
В основу такого розподілу покладено об'єктивні критерії -ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочину.
Ступінь участі - це інтенсивність діяння кожної з осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі в учиненні злочину.
Характер участі визначає функціональну роль кожного співучасника в спільному злочині. У певних випадках при одній і тій самій функціональній ролі особи може бути різна ступінь її участі у вчиненні злочину.
Співучасники у злочині можуть виконувати різні ролі - або однорідні, або різнорідні функції. В ст. 27 КК названі види співучасників, якими є виконавець, організатор, підмовник і пособник.
Виконавець. Ним вважається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Це означає, що виконавцем є співучасник, який своїми діями виконав повністю або хоча б частково (в якійсь частині) об'єктивну сторону злочину. Такою особою є той, хто безпосередньо спричинив злочинний результат. Водночас злочин вважається вико-наним особою і тоді, коли вона вчинила його не власноруч, а використавши для цього іншу особу, яка через малолітство, розумову відсталість, психічну хворобу та з інших причин не могла розуміти характеру і значення дій, що нею вчинялися.
Виконавцем (співвиконавцем) може бути також суб'єкт, який з метою вчинення злочину використовує осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне. Це так зване опосередковане виконання.
Опосередковане виконання може мати місце, коли для скоєння злочину (його об'єктивної сторони) використовувався суб'єкт, який не досяг віку кримінальної відповідальності, або неосудна особа. Опосередковане виконання буде також тоді, коли злочинні дії було вчинено в результаті фізичного або психічного насильства.
У цих випадках йдеться про посереднє виконання злочину.
Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка створила організовану групу чи злочинну організацію, або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації (ч. 3 ст. 27 КК).
Організатором є особа, яка не тільки викликає в інших осіб бажання вчинити злочин, а й об'єднує їх, розробляє план вчинення злочинних дій, розподіляє ролі між учасниками злочину або здійснює безпосереднє керівництво вчиненням злочину як ватажок, розпорядник діяльності, спрямованої на досягнення злочинного результату.
Приховування злочинної діяльності організованих груп і злочинних організацій може здійснюватися під виглядом офіційно зареєстрованих товарств тощо. Таке приховування може здійснювати представник влади або інші службові особи шляхом зловживання владою або службовим становищем. У таких випадках відповідальність настає за сукупністю скоєних злочнів.
Діяльність організатора може бути спрямована на вчинення окремого злочину (наприклад, убивства) або пов'язана з утворенням злочинної організації. Відповідальність за організаторську діяльність передбачена також і як самостійний злочин.
Підмовником, відповідно до ч. 5 ст. 19, вважається особа, яка схилила до вчинення злочину. Діяльність цього співучасника характеризується тим, що він свідомо викликає в іншої особи рішучість або зміцнює намір вчинити злочин, який виник у неї раніше.
Підмовництво може здійснюватися різними способами і в різних формах. Це фізичний або психічний примус, підкуп, наказ, доручення, умовляння, прохання, обман тощо. Це можуть бути і жести, якими підмовник виражає і передає свою думку і бажання тому, кого схиляє до вчинення злочину. Такі жести прийнято називати конклюдентними діями. Підмовник використовує їх, як правило, на місці вчинення злочину, надаючи виразність і однозначність жесту, зміст якого розуміє і сприймає виконавець. Результатом підмовництва є виконання підмовленим того злочину, до вчинення якого його схилив підмовник.
Підмовництво матиме місце також тоді, коли особа схилила кого-небудь до пособництва, тобто до сприяння виконавцю.
Підмовництво передбачає активну діяльність. Однак підмовник не бере безпосередньої участі у вчиненні злочину, що відрізняє його від виконавця.
Із суб'єктивної сторони діяльність підмовника характеризується прямим умислом. Підмовляючи кого-небудь до вчинення певного злочину, винний усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії, передбачає її небезпечні наслідки і бажає їх настання.
Пособником є особа, яка сприяла вчиненню злочину.
Пособництво може проявлятися по-різному. Стаття 27 КК передбачає такі форми пособництва: дача порад, вказівок, надання засобів для вчинення злочину, усунення перешкод до його вчинення.
Пособництвом є також обіцяння до або в процесі вчинення злочину сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину, а також предмети, добуті злочинним шляхом. Заздалегідь обіцяне переховування, як і будь-який інший вид співучасті, впливає на вчинення виконавцем злочину, дає злочинцю надію на приховання злочину, зміцнює його бажання і рішучість вчинити злочин і тому знаходиться в причинному зв'язку з діями виконавця.
Пособництво злочину може бути на кожній стадії вчинення злочину, як правило, до моменту його закінчення в юридичному (законодавчому) розумінні.
Пособник, як і інші співучасники, діє умисно. Він знає про злочинні наміри виконавця і допомагає йому.
Частина шоста ст. 27 КК говорить, що не є співучастю нео-біцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів.
Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлений або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину (ч. 7 ст. 27 КК).
Дії організатора, підмовника і пособника кваліфікуються, як правило, за статею, за якою кваліфіковано злочин виконавця, з посиланням на відповідну частину ст. 27.
У випадках, коли виконавцем злочину є спеціальний суб'єкт (посадова особа - у посадових злочинах, військовослужбовець -у військових злочинах), дії співучасників, які не є спеціальними суб'єктами, мають кваліфікуватися за тим законом, за яким кваліфікуються дії виконавця злочину, як правило, з посиланням на відповідну частину ст. 27.
Відповідальність співучасників містить у собі два питання: про кваліфікацію дій співучасників і про їх покарання.
1.Відповідальність співучасників, які діють в організованій
групі або злочинній організації, вирішується так:
а)організатор злочину несе відповідальність за всі злочини,
вчинені будь-яким співучасником цієї групи за умови, якщо ці
злочини охоплювалися умислом організатора;
б)решта співучасників (учасників групи) несуть відповіда-
льність за ті злочини, в підготовці або у вчиненні яких вони бра-
ли участь;
в)дії усіх цих співучасників кваліфікуються за тією статею
Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення
даного злочину злочинною організацією або організованою групою.
2.При простій співучасті, тобто при співвиконавстві, усі співучасники несуть відповідальність за тією статею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин.
3.При співучасті з розподілом ролей питання про відповідальність вирішується таким чином:
а)виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статею
Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчине-
ний ними злочин;
б)решта співучасників (організатори, підмовники, пособники)
відповідають за злочин, який вчинив виконавець (співвиконавець);
в)у зв'язку з цим дії усіх співучасників, за винятком вико-
навця (співвиконавців), кваліфікуються за тією статею Особливої
частини КК, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов'язко-
вим посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.
Покарання співучасників.

Згідно зі ст. 27 КК, крім усіх інших обставин, суд, призначаючи покарання співучасникам, повинен обов'язково враховувати характер і ступінь участі особи в злочині. Що означають ці вимоги закону?
Характер участі - це та роль, яку виконує співучасник у злочині (чи був він співвиконавцем або підмовником, чи поєднував він в одній особі кілька ролей тощо).
Ступінь участі - це ступінь інтенсивності, вираженості тієї чи іншої ролі при вчиненні злочину. Інтенсивність тієї чи іншої ролі може бути різного ступеня і цю обставину має ураховувати суд, визначаючи конкретну міру покарання співучаснику. Так, можна бути активним пособником, а можна сприяти вчиненню злочину під впливом погроз, шантажу, примусу. Очевидно, що ступінь участі цих пособників у злочині різний, що й повинен ураховувати суд.

Спеціальні питання відповідальності за співучасть

1. Крім розглянутих загальних, виникають спеціальні питання відповідальності за співучасть 1 ) посередня винність;
2)співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом;
3)провокація злочину;
4)ексцес виконавця;
5)безнаслідкова співучасть;
6)невдале підмовництво або пособництво;
7)добровільна відмова співучасників.
Посередня винність (або, інакше, посереднє заподіяння чи посереднє виконання). Має місце там, де фактичним виконавцем злочину виступає особа, яка не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності (наприклад, доросла особа залучає до вчинення крадіжок майна підлітка).
Співучасть у злочинах зі спеціальним суб'єктом. Передусім нагадаємо, що спеціальний суб'єкт - це суб'єкт злочину, який, крім загальних його ознак (віку та осудності), наділений ще й додатковими ознаками, які й визначають його відповідальність за відповідною статею КК (наприклад, службова особа, військо-вослужбовець тощо). Злочини зі спеціальним суб'єктом характерні саме тим, що їх можуть вчинити лише особи, наділені ознаками спеціального суб'єкта.
а)суб' єктом злочину зі спеціальним суб'єктом може бути
лише особа, якій властиві ознаки спеціального суб'єкта (напри-
клад, суб'єкт одержання хабара - це тільки службова особа;
б)звідси випливає, що виконавцем злочину зі спеціальним
суб'єктом може бути тільки цей спеціальний суб'єкт;
в)спираючись на положення ст. КК, з якої визнається можли-
вість співучасті у військових злочинах осіб, які не є їх суб'єктами,
поширюємо це положення і на решту злочинів, у яких передбачено
вчинення злочинного діяння спеціальними суб'єктами;
г)у таких випадках особи, яким не властиві ознаки спеціально-
го суб'єкта, можуть виступати як організатори, підмовники або по-
собники того злочину, виконавцем якого є спеціальний суб'єкт;
д)тому ці співучасники несуть відповідальність за тією ста-
тею КК, яка передбачає вчинення злочину виконавцем - спеціа-
льним суб'єктом;
е)якщо ж злочин зі спеціальним суб'єктом характеризується
тим, що частина його об'єктивної сторони може бути виконана
особою, яка не є таким (спеціальним) суб'єктом, остання підлягає
відповідальності як співвиконавець (наприклад, жінка, яка за до-
помогою фізичного насильства або погроз сприяє насильнику у
вчиненні зґвалтування, несе відповідальність як співвиконувачка
злочину, передбаченого ст. КК).
Провокація злочину. Провокацією злочину визнається ситуація, коли особа підмовляє (провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з метою його наступного викриття.
Ексцес виконавця. Для того щоб співучасник був притягнутий до відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він, як ми вже відзначали, повинен бути поінформований про злочинні наміри виконавця. Між співучасниками повинна мати місце згода на вчинення конкретного злочину.
Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем учинені такі злочини які не охоплюються ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Ним вчинені дії, які виходять за межі домовленості, що була досягнута між ними. Отже, ексцес виконавця має місце там, де решта учасників не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, які вчинив виконавець. Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема на кваліфікацію дій виконавця.
Безнаслідкова співучасть. Має місце там, де виконавцеві не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах, на чому його злочинна діяльність була перепинена (перервана).
Невдале підмовництво або пособництво. Має місце там, де можливий (ймовірний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин (брати участь у вчиненні злочину), яка може виходити від підмовника, пособника або навіть організатора.
Добровільна відмова співучасників. Чинне законодавство не містить норми про добровільну відмову співучасників.

Причетність до злочину

У КК України термін «причетність до злочину» не вживається. Причетність до злочину - це різновид суспільно небезпечної поведінки особи, що не містить ознак співучасті в злочині, вчиненому чи такому, що вчиняється іншою особою, але знаходиться з ним у певному зв'язку і тим самим об'єктивно сприяє вчиненню цього злочину чи перешкоджає його виявленню або розкриттю.
Заздалегідь не обіцяне переховування злочину може виявлятися у: 1) переховуванні злочинця; 2) приховуванні знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом.
Переховування злочинця (як виконавця, так і інших співучасників злочину) - це надання таким особам сховища або засобів пересування для того, щоб вони змогли уникнути переслідування; забезпечення їх чужими чи підробленими документами щодо їх особи або щодо місця їх перебування під час вчинення злочину (для створення алібі). Це може бути і зміна зовнішності злочинця тощо.
Приховування знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, - це приховання всього того, що може мати значення для виявлення злочину і встановлення особи злочинця.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вказаних дій, незалежно від того, вдалося чи не вдалося особі, яка його приховувала, досягти своєї мети.
Приховування злочину передбачає наявність прямого умислу. Винний усвідомлює, що він переховує злочинця або приховує злочин, і бажає діяти таким чином для досягнення своєї мети - перешкодити правоохоронним органам виявити злочинця чи розкрити злочин. Для наявності складу цього злочину необхідно також установити, що суб'єкт усвідомлював, який конкретно злочин він приховує.
Суб'єктом такого злочину може бути як приватна, так і посадова особа.
Недонесення про злочин. Своєчасне розкриття злочинів і виявлення їх винуватців має дуже важливе значення в боротьбі зі злочинністю. Цьому значною мірою сприяють повідомлення громадян органам влади про відомі їм факти злочинної діяльності. Таке повідомлення є моральним обов'язком кожного громадянина.
Об'єктивна сторона недонесення виявляється в бездіяльності особи, яка достовірно знає про злочин, що готується або був учинений, але не повідомляє про це відповідним державним органам.
Суб'єктивна сторона недонесення характеризується наявністю прямого умислу. Винна особа усвідомлює, що вона має відомості про злочин, які не викликають у неї сумніву щодо їх достовірності, і не бажає повідомити про це відповідним органам.
Суб'єктом недонесення про злочин може бути особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16 років. Посадова особа, якщо вона за своїм посадовим становищем мала вжити заходів для недопущення злочину або для затримання злочинця, відповідає за недонесення при наявності усіх інших, необхідних для цього, ознак.
Потурання вчиненню злочину. Кримінальний кодекс України не містить ні загальних, ні спеціальних норм про відповідальність за потурання злочину. Ця форма причетності до злочину відома теорії кримінального права і визнається багатьма вченими, але вона не лише спірна, а не має, на наш погляд, достатніх підстав для теоретичного обгрунтування як самостійної правової інституції.