Амністія - це повне чи часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів. Амністія оголошується Верховною Радою України законом про амністію [ч. 3 ст. 92 Конституції, ст. 1 Зако-ну України від 1 жовтня 1996 р. (із змінами від 19 грудня 1996 р.) «Про застосування амністії в Україні»].
Аналогія - застосування до відносин, що не передбачені законом безпосередньо, інших законодавчих норм, які регулюють відносини, найбільш близькі за своєю сутністю.
У кримінальному праві застосування аналогії не припустимо (на відміну, скажімо, від права цивільного), адже таке застосування означає порушення законності.
Афект фізіологічний - короткочасна бурхлива реакція психіки людини на несподівані, сильнодіючі негативні подразники. В кримінальному праві вчинення злочину в стані афекту, гніву, страху, викликаного неправомірними діями потерпілого, вважаються пом'якшуючою обставиною (п. 4 ст. 40 КК).
Закон спеціально передбачає привілейовані склади злочинів, вчинені у стані афекту (ст. 95, 103 КК).
Бандитизм - особливо тяжкий злочин проти громадської безпеки, а також життя, здоров'я і власності осіб. Формами бандитизму є: а) організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, організації чи на окремих осіб; б) участь у такій банді; в) участь у вчинюваному нею нападі (ст.257 КК).
Вбивство - протиправне (умисне або необережне) позбавлення життя однією людиною (групою людей) іншої людини. Розрізняються: основний склад вбивства (ст. 94 КК), кваліфіковані склади (ст. 93 КК) і привілейовані склади вбивства (ст. 95-98 КК).
Виконавець злочину - один із співучасників злочину. Особа, яка безпосередньо вчинила злочин (ч. З ст. 19 КК).
Види покарань - усі покарання, зведені в єдиний, вичерпний перелік, що побудований за певним принципом (у нині діючому КК - від найбільш суворих до таких, що найменше містять у собі каральну ознаку), створюють систему покарань.
Покарання можуть бути класифіковані за різними підставами. Найбільш практично значуща класифікація покарань- це поділ покарань на основні (тобто такі, що можуть бути призначені лише самостійно, без додавання до інших, і які по конкретній справі покликані зробити вирішальний внесок у досягнення мети покарання):
-довічне позбавлення волі;
-позбавлення волі на певний строк;
-виправні роботи без позбавлення волі;
-позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю;
-штраф;
-громадська догана (для військовослужбовців строкової служби може застосовуватися покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон);
додаткові (тобто такі, що можуть застосовуватися як додаток до основних):
-конфіскація майна;
-позбавлення військових, спеціальних звань, рангів, чинів, кваліфікаційних класів;
-позбавлення батьківських прав.
Позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф можуть застосовуватися не тільки як основні, але й як додаткові покарання (ст. 23 КК).
Вимагання - корисливо-насильницький злочин, який полягає у вимозі передачі державного, колективного або індивідуального майна або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою: насильства над особою, у віданні або під охороною якої перебуває це майно, або над власником майна чи близькими йому особами, розголошення відомостей, що ганьблять потерпілого або близьких йому осіб, пошкодження або знищення їхнього особистого або державного чи колективного майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною (ст. 86-2, 144 КК).
Вина - психічне ставлення особи до вчиненого нею злочину (суспільно небезпечного діяння і його шкідливих наслідків), що виявляється у формі умислу або необережності.
Керуючись конституційними положеннями про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62
КК), а також тим, що однією з основних засад судочинства є забезпечення доведеності вини (ст. 129 КК), кримінальне право закріплює положення, згідно з яким кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (ст. 3 КК). Отже, відповідальності без наявності вини кримінальне право не знає.
Відповідальність кримінальна - один з видів юридичної відповідальності (поруч з адміністративною, дисциплінарною, цивільно-правовою тощо). Серед заходів кримінально-правового впливу чільне місце займає покарання - найбільш суворий вид державного примусу. Поруч з цим кримінальна відповідальність може виявитись у примусових заходах виховного характеру, медичного характеру тощо.
Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми ж Загальної частини санкцій не містять.
Грабіж - злочин проти власності, що полягає у відкритому викраденні державного, колективного чи індивідуального майна громадян без застосування насильства (ч. 1 ст. 82, ч. 1 ст. 141 КК) або відкритому викраденні майна, поєднаному з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 141 КК).
Давність - сплинення встановлених у кримінальному законі строків притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 48 КК) або виконання обвинувального вироку (ст. 49 КК). Сплинення цих строків означає, що особу, яка вчинила злочин, не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, а відносно засудженої особи обвинувальний вирок не виконується.
Диспозиція статті Особливої частини КК - перша частина статті, яка визначає злочинне діяння, що у ній передбачене.
Диспозиція - це та частина норми, де називається, вказується або описується діяння, за скоєння яких передбачена конкретна міра покарання.
Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти заборонної (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в но-рмах Загальної частини. Диспозиції в Особливій частині побудовані за принципом логічної норми.
Для опису ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, відсильну та бланкетну.
Вона може бути називною (злочин тільки названо), описовою (дані ознаки злочину), бланкетною (відсилає до некриміна-льно-правових норм, які містять окремі ознаки злочину) і посилальною (відсилає за ознаками діяння до іншої статті чи частини статті КК).
Діяльне розкаяння - дії особи, яка вчинила злочин і розкаялась у цьому, по мінімізації шкоди від свого суспільно небезпечного діяння. Діяльне розкаяння не звільняє від кримінальної відповідальності, але його прояв є пом'якшуючою відповідальність обставиною. Воно може проявитись у відверненні винним шкідливих наслідків вчиненого злочину або добровільному відшкодуванні завданої втрати чи усуненні заподіяної шкоди (п. 1 ст. 40 КК), а також у щирому розкаянні або явці з повинною, сприянні розкриттю злочину (п. 8 ст. 40 КК).
Діяння (дія або бездіяльність) суспільно небезпечне - розуміється подвійно:
1)як синонім поняття злочину і
2)як обов'язкова ознака об'єктивної сторони складу злочи-
ну, яка може проявитись у вигляді вольової активної поведінки
особи (дія) або у вольовій пасивній поведінці - невиконанні того,
що особа повинна була і могла вчинити (бездіяльність).
Добровільна відмова від вчинення злочину - припинення особою умисної злочинної діяльності на стадії готування або замаху при розумінні наявності можливості довести цю діяльність до кінця.
Добровільна відмова виконавця здебільшого передбачає пасивну поведінку, для організатора, підмовника, пособника - вона означає активні дії, що призвели до ситуації, коли виконавець не зміг вчинити злочину.
Добровільна відмова є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо практично вчинене нею діяння не містить складу іншого злочину (ст. 18 КК).
Закон кримінальний - нормативний акт, прийнятий Верховною Радою України як законодавчим органом і такий, що містить у собі правові норми, які встановлюють принципи і підстави кримінальної відповідальності, призначення покарання, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, а також визна-чає, які суспільно небезпечні діяння вважаються злочинами і які покарання можуть бути призначені за їх вчинення.
Звільнення від покарання - рішення суду про звільнення особи від відбування покарання або від подальшого його виконання за умови, що мета покарання досягнута вже під час винесення вироку або в результаті часткового відбуття призначеного покарання. Таке ж рішення суд може прийняти і при неможливості подальшого виконання покарання у зв'язку із хворобою засудженої особи.
Зворотна сила кримінального закону - згідно зі ст. 58 Конституції України закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це положення наведене у ст. 6 КК, яка зазначає, що закон, який усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання.
Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має.
Зґвалтування - злочин проти статевої свободи і статевої недоторканості особи жіночої статі. Це статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпілої (ст. 117 КК).
Злочин - це діяння (дія або бездіяльність), що характеризується:
а)суспільною небезпечністю (об'єктивна властивість спри-
чиняти шкоду суспільним інтересам);
б)протиправністю (передбачення в особливій частині КК);
в)винністю (наявність психічного відношення особи до
вчиненого у формі умислу або необережності);
г) караністю (передбачення покарання як міри державного примусу).
Кваліфікація злочину - кримінально-правове оцінювання фактичних обставин діяння, яке містить ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статею КК.
Конкуренція кримінально-правових норм - ситуація, коли одне й те саме діяння підпадає під дію двох або більше кримінально-правових норм. При цьому одна норма, що охоплює більше коло діянь, є загальною щодо другої, спеціальної, яка стосується тільки конкретного діяння або більш вузької групи діянь. За наявності конкуренції норм кваліфікація здійснюється за спеціальною нормою. Наприклад, п. «в» ст. 93 КК є загальною нормою щодо ст. 190-1 КК, яка є спеціальною і саме остання застосовується при посяганні на життя, скажімо, працівника міліції у зв'язку з його діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку.
Контрабанда кримінально-правова - злочин у сфері економічної діяльності, це найбільш небезпечні випадки переміщення товарів, валюти, цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Крадіжка - злочин проти державної, колективної або індивідуальної власності. Полягає у таємному викраденні майна.
Крайня необхідність - обставина, що виключає суспільну небезпеку діяння, яке хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинене для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода.
Мета злочину - результат, якого прагне досягнути особа, яка вчиняє злочин. Мета тісно пов'язана з мотивом злочину. Мотив - це спонукання, мета - бажаний кінцевий результат злочинної діяльності.
Мета є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину.
Множинність злочинів - випадки, коли однією особою вчиняється два і більше злочинів, що зумовлює особливості їх кваліфікації і призначення покарання.
Множинність злочинів може бути як сукупність (розрізняється сукупність ідеальна, коли одним діянням вчиняється два і більше злочинів, і реальна, коли між вчиненими діяннями є певний проміжок часу), повторність (розрізняють повторність ідентичних, однорідних і різнорідних злочинів) і рецидив (новий злочин вчиняється після засудження за попередній).
Мотив злочину - зумовлені певними потребами, емоціями та інтересами внутрішні спонукання, які породжують у особи рішення вчинити злочин.
Мотив є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину.
Незакінчений злочин - попередня злочинна діяльність, можлива у злочинах з прямим умислом. Закон називає такі її види: готування до злочину і замах на злочин. Разом із закінченим злочином вони становлять стадії злочину.
Необережність - одна з двох форм вини (поряд з умислом), передбачених у кримінальному законодавстві (ст. 9 КК).
Необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Особа вчиняє діяння із злочинною самовпевненістю, коли вона передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Особа вчиняє діяння із злочинною недбалістю, коли вона не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Таким чином, зазначені два види необережності розрізняють насамперед за інтелектуальною ознакою: при злочинній самовпевненості особа передбачає (абстрактно, на відміну від умислу, де передбачення має конкретний характер) можливість настання суспільно небезпечних наслідків як результат свого діяння, а при злочинній недбалості таке передбачення взагалі відсутнє. Звідси - відмінність і між вольовими моментами: у першому випадку в наявності легковажний розрахунок на відвернення суспільно небезпечних наслідків, що не виправдався; у другому випадку - обов'язок особи передбачити ці наслідки (об'єктивний критерій) і можливість їх передбачення (суб'єктивний критерій).
Необхідна оборона - дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання (ст. 15 КК).
Неосудність - підстава визнання особи, яка вчинила суспільно небезпечне протиправне діяння, такою, що не підлягає кримінальному покаранню. Полягає в тому, що особа під час вчинення вказаного діяння не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану (тобто була у стані неосудності). До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру (ст. 12, 13 КК).
Об'єкт злочину - сторона (елемент) складу злочину. Це блага, інтереси, на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом. Одночасно існує предмет злочину як річ (сукупність речей) зовнішнього світу, впливаючи на які особа здійснює злочинне посягання на відповідний об'єкт (при крадіжці - об'єктом є відносини власності, предметом - викрадена річ).
Об'єктивна сторона (елемент) злочину, що складається з ознак, які характеризують його зовнішній прояв: а) суспільно небезпечне діяння; б) суспільно небезпечні наслідки; в) причинний зв'язок між діянням і наслідками; г) об'єктивні обставини вчинення діяння (час, місце, спосіб, знаряддя і засоби, а також обстановка скоєння злочину).
Обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність - перелічені в законі (ст. 40, 41 КК) чинники, що стосуються особи злочинця або вчиненого нею злочину і, які за їх наявності дають підстави суду в межах санкції статті, за якою кваліфікується вчинене винним діяння, призначати справедливе покарання з урахуванням всіх особливостей конкретного злочинного прояву.
Організатор - один з видів співучасників у вчиненні злочину. Це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням (ч. 4 ст. 19 КК).
Підмовник - один з видів співучасників у вчиненні злочину. Це особа, яка схилила до вчинення злочину (ч. 5 ст. 19 КК).
Покарання - це найсуворіша міра державного примусу, що застосовується судом у вироку до особи, яка вчинила злочин, є за своєю суттю карою і від імені держави негативно оцінює як злочин, так і особу, що його вчинила.
Види покарань названі в ст. 23 КК і описані у ст. 25-38 КК.
Помилування - акт Президента України, що стосується конкретно визначеної особи (групи осіб), яка засуджена за вчинення злочину приятливими для неї обставинами: звільненням (повністю чи частково) від відбування покарання, зняттям судимості тощо (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України).
Посадова особа - така, що постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також займає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням (ст. 164 КК).
Пособник - один з видів співучасників у вчиненні злочину. Це особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом (ч. 6 ст. 19 КК).
Призначення покарання - згідно з вимогами ст. 39-44 КК, визначення судом в обвинувальному вироку відповідного виду покарання і його розміру стосовно особи, визнаної винною у вчиненні одного чи кількох злочинів.
Принципи кримінального права - основоположні засади, на яких базується кримінально-правове регулювання, і якими керується система кримінального права. Ці засади мають конституційне походження. Серед них насамперед можна назвати принцип верховенства права (законності), зафіксований у ст. 8 Конституції України; принцип демократизму, тобто рівність усіх громадян перед законом (ст. 21, 24 Конституції України); принцип неможливості бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України), принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, у тому числі і кримінальної (ст. 61 Конституції України); принцип гуманізму, верховенства прав і свобод людини (ст. З Конституції України); принцип відповідальності лише за наявності вини (ст. 62 Конституції України).
Продовжуваний злочин - різновид складного одиничного злочину. Полягає в тому, що особа вчиняє дві і більше тотожних дії, спрямованих до єдиної мети і об'єднаних єдиним умислом. Наприклад, особа, щоб здобути збірку творів певного письменника, щораз відвідуючи бібліотеку, викрадає один том цієї збірки. Відповідальність настає залежно від загальної суми викраденого або того, що намічалося викрасти.
Рецидив злочину - вчинення злочину особою, що має непогашену і не зняту судимість за раніше вчинений злочин.
Розбій - злочин проти власності (ст. 86, 142 КК). Визначається як напад з метою заволодіння державним, колективним чи індивідуальним майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.
Злочин посягає на два об'єкти: власність і особу (життя чи здоров'я потерпілого). Вважається закінченим з моменту здійснення нападу.
Розкрадання - узагальнене поняття різних видів посягань на власність, що мають ряд загальних ознак.
Розкраданням є протиправне безвідплатне вилучення або звернення чужого майна на користь винного або інших осіб з корисною метою, яке завдало матеріальної шкоди власнику або іншому володарю цього майна.
Види посягань на власність розрізняються за способом їх вчинення. Чинне законодавство знає такі:
крадіжка - таємно (ст. 81, 140 КК);
грабіж - відкрито (ст. 82, 141 КК);
розбій - нападом (ст. 86, 142 КК);
шахрайство - обманом чи зловживанням довір'ям (ст. 83, 143 КК);
вимагання - погрозою застосування насильства чи шантажем (ст. 86-2, 144 КК);
привласнення чи розтрата - зловживанням довір'ям (ч. 1 ст. 84 КК);
розкрадання шляхом зловживання посадовим становищем (ч. 2 ст. 84 КК).
Система покарань - це встановлений кримінальним законом (ст. 23 КК) обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, які розташовані у певній послідовності і певним способом співідносяться.
До системи покарань належать покарання основні, додаткові і такі, які можуть застосовуватися як основні, так і додаткові.
Склад злочину - сукупність зафіксованих у кримінальному законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, наявність яких дає підстави розглядати певне суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин. Наявність у діянні особи складу злочину є єдиною юридичною підставою кримінальної відповідальності, тому це поняття вважається одним з найважливіших у кримінальному праві. У структурі складу злочину наявні чотири невідривні один від одного елементи:
об'єкт,
об'єктивна сторона, суб'єкт,
суб'єктивна сторона, які, у свою чергу, мають певні ознаки (див. поняття вказаних сторін).
Склади злочину за ступенем суспільної небезпеки поділяють на:
основний (наприклад, ст. 94 КК),
з обтяжуючими обставинами або кваліфікований (ст. 93 КК),
з пом'якшуючими обставинами, або привілейований (ст. 95, 96, 97, 98 КК).
За конструкцією склади злочинів поділяють на: матеріальні (передбачають обов'язкове настання конкретних суспільно небезпечних наслідків у результаті вчиненого діяння, звідси злочин вважається закінченим тільки за наявності цих наслідків);
формальні (не ередбачають настання суспільно небезпечних наслідків, звідси злочин вважається закінченим після вчинення суспільно небезпечного діяння).
Різновидом формальних складів злочину є т. з. утяті склади, тобто такі, у яких законодавець з метою підкреслити їх особливу небезпеку переносить момент закінчення злочину на стадію готування або замаху (скажімо, бандитизм - ст. 69 КК або розбій - ст. 142 КК).
Складений злочин - різновид складного одиночного злочину. Він конструюється з кількох діянь, кожне з яких само собою є злочинним, але через їх органічну єдність вони створюють один злочин, який охоплюється ознаками однієї статті КК (скажімо, втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, поєднана з насильством, ч. 2 ст. 183 КК).
Співучасть у злочині - умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину (ч. 1 ст. 19 КК).
Об'єктивні ознаки співучасті:
1)участь у вчиненні злочину двох або більше осіб;
2)спільність діянь співучасників.
Суб'єктивні ознаки співучасті:
1)співучасть можлива тільки в умисних злочинах;
2)всі співучасники діють при вчиненні злочину умисно. Видами співучасників закон визнає виконавця, організатора,
підмовника і пособника.
Співучасть поділяється на форми. За виконуваними ролями співучасників:
10 співвиконання (всі співучасники виступають у ролі виконавців);
2) складна співучасть (поруч з виконавцем у наявності організатор, підмовник, пособник).
За усталеністю суб'єктивних зв'язків між співучасниками діяння може бути вчинено:
1)без попереднього зговору;
2)з попереднім говором;
3)організованою групою;
4)злочинним співтовариством.
При призначенні покарання суд зобов'язаний врахувати ступінь і арактер участі кожного із співучасників у вчиненні злочину.
Стадії злочину - це певні етапи здійснення умисного злочину, які поділяються за характером злочинної діяльності.
Розрізняються такі стадії злочину:
1)готування;
2)замах;
3)закінчений злочин.
Перші дві стадії об'єднуються поняттям попередньої злочинної діяльності.
При призначенні покарання суд зобов'язаний врахувати ступінь здійснення злочинного наміру (ст. 17 КК).
Суб'єкт злочину - сторона (елемент) складу злочину; особа, що вчинила передбачене законом суспільно небезпечне діяння і здатна нести кримінальну відповідальність. Ознаками суб'єкту є:
1) фізична особа;
2)осудність;
3)досягнення передбаченого кримінальним законом віку;
4)наявність додаткових (крім вказаних) ознак, що передбачені в Особливій частині КК і які роблять суб'єкт злочину спеціальним (наприклад, посадова особа стосовно посадових злочинів).
Суб'єктивна сторона (елемент) злочину, що складається з ознак, які характеризують внутрішнє, психічне відношення злочинця до вчиненого ним діяння і його наслідків:
1)вина;
2)мотив;
3)мета.
Сукупність злочинів - вид множинності злочинів, при якому відсутня судимість хоча б за один з них. Вирізняються два види сукупності: ідеальна і реальна (традиційні історичні назви).
При ідеальній сукупності одним діянням вчиняється два або більше злочинів, передбачених різними статтями КК. Скажімо, вбивця стріляє в намічену жертву, але влучає в людину, що знаходилася поруч. У наявності замах на умисне вбивство і вбивство з необережності.
При реальній сукупності йдеться про вчинення двох або більше злочинів, кожен з яких вчиняється самостійним діянням. Скажімо, суб'єкт бере хабар і, в свою чергу, дає хабар іншій особі.
Триваючий злочин - різновид складного одиночного злочину. Полягає в тому, що особа вчиняє певне злочинне діяння (дію або бездіяльність) і потім безперервно здійснює склад цього злочину (наприклад, незаконно придбавши бойовий пістолет, особа зберігає його протягом певного часу, весь цей час вчиняючи діяння, передбачене ст. 222 КК).
Злочин вважається закінченим з моменту настання певних подій, які припиняють його подальше здійснення.
Умисел - одна з двох передбачених у кримінальному законодавстві форм вини (ст. 8 КК).
Розрізняють прямий і непрямий умисел.
Особа вчиняє діяння з прямим умислом, коли вона усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачає її суспільне небезпечні наслідки і бажає настання цих наслідків.
Особа вчиняє діяння з непрямим умислом, коли вона усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачає її суспільне небезпечні наслідки і свідомо допускає настання цих наслідків.
Таким чином, ознаки усвідомлення і передбачення (вони звуться інтелектуальними) в обох видах умислу згідно з трактуванням закону збігаються, різняться за третьою ознакою (вона зветься вольовою): в першому випадку - це бажання, у другому -свідоме допущення.
Хабарництво - узагальнене поняття, що охоплює три тісно взаємопов'язаних склади злочину:
1)одержання хабара (с. 168 КК);
2)посередництво в хабарництві (ст. 169 КК);
3)дача хабара (ст. 170 КК).
Щодо одержання хабара, то воно формулюється як одержання посадовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадового становища.
Предмет хабара - це незаконна винагорода матеріального характеру (гроші, матеріальні цінності, послуги матеріального характеру тощо).
Посередництво в хабарництві - це безпосередня передача предмету хабара, при усвідомлюванні характеру вчинюваних дій.
Суб'єкт одержання хабара - посадова особа, суб'єкт посередництва в хабарництві і дачі хабара - загальний.
Хуліганство - злочин проти громадського порядку (ст. 206 КК), який виявляється в діях, що грубо порушують громадський порядок і є явною неповагою до суспільства.
Для цього злочину характерний хуліганський мотив і застосування насильства до громадян або знищення чи пошкодження чужого майна.
Розрізняється просте (ч. 1 ст. 206 КК), злісне (ч. 2 ст. 206 КК) і особливо злісне (ч. 3 ст. 206 КК) хуліганство.
Шахрайство - злочин проти власності, що полягає в заволодінні державним або колективним майном (ст. 83 КК) або індивідуальним майном громадян чи набутті права на майно (ст. 143 КК) шляхом обману чи зловживанням довір'ям.
|