Принципи призначення покарання. Загальні начала призначення покарання. Обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність.
Призначення покарання за сукупністю злочинів. Призначення покарання за кількома вироками. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено за-коном.

Загальні начала призначення покарання

Необхідною умовою призначення покарання є доказання в ході судового розгляду виновність особи в скоєнні конкретного злочину.Призначення покарання грунтується на відповідних (певних) принципах, які лежать у його основі:
•законності покарання;
•винесення покарання в судовому вироку;
•підставності покарання і обов'язковості його мотивації у вироку;
•гуманність покарання;
•індивідуалізація покарання;
•справедливість покарання.
Законність покарання полягає у вимозі призначення покарання лише в точній і повній відповідності з кримінальним законом. Згідно з цим принципом, покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину; покарання може бути призначене лише за вироком суду; система і види покарань, які можуть бути призначено, ви-черпним чином визначені законом; кожне з покарань може призначатися лише в порядку і межах, визначених законом.
Призначення покарання - це один із етапів застосування кримінально-правових норм, який характеризується такими особливостями:
1. Призначення покарання може здійснюватися лише судом в обвинувальному вироку.
2. Призначення покарання відбувається лише після визнання особи винною у вчиненні злочину.
Призначення покарання за своєю юридичною природою є різновидом індивідуального піднормативного регулювання кримінально-правових відносин.
Воно полягає в обранні конкретної міри покарання конкретній особі. За своїм змістом обрання конкретної міри покарання означає, що суд визначає і вказує у вироку:
а)яке основне покарання призначається особі, що вчинила злочин, а у певних випадках - який його розмір та інші показники (наприклад, строк позбавлення волі, вид виправно-трудової установи, відсоток відрахування із заробітку засудженого);
б)чи призначається особі додаткове покарання, якщо ж призначається, то який його вид, а у певних випадках - розмір;
в)яке покарання остаточно призначається особі, якщо мають місце обставини, зазначені в статтях 42, 43 КК.
Поняття та зміст загальних начал призначення покарання. Як різновид індивідуального піднормативного регулювання кримінально-правових відносин призначення покарання має здійснюватися в двох взаємопов'язаних «юридичних режимах». З одного боку, мають бути певні, передбачені законом, межі, за які не може виходити суд при призначенні покарання. Ці межі втілюють в собі необхідну нормативність призначення покарання. З іншого боку, в зазначених межах суд повинен мати можливість враховувати особливості конкретного злочину та особи злочинця.
Ця можливість втілює необхідну індивідуалізацію призначення покарання. У чинному КК зазначені межі й можливості формулюються у вигляді загальних начал призначення покарання. Відповідно до ст. 39 КК «суд призначає покарання в межах, установлених ста-тею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, у точній відповідності до положень Загальної частини цього Кодексу. При призначенні покарання суд, керуючись правосвідомістю, враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність».
Таким чином, загальні начала призначення покарання - це передбачені кримінальним законом вихідні положення, яких дотримується і які враховує суд для оптимального поєднання нормативності та індивідуалізації при призначенні покарання.
Аналіз наведених вище положень ст. 39 дозволяє сформулювати основний зміст кожного із загальних начал призначення покарання.
1.Суд призначає покарання в межах, встановлених статею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.
2.Суд призначає покарання у точній відповідності до положень Загальної частини Кримінального кодексу.
3.При призначенні покарання суд, керуючись правосвідомістю, враховує характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Для з'ясування більш конкретного змісту загальних начал призначення покарання кожне з них потребує окремого розгляду.
Призначення покарання в межах, установлених статею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. За загальним правилом межі покарання, що може бути призначене особі за вчинений нею злочин, передбачені в санкції тієї статті (частині, пункті статті) Особливої частини кримінального закону, за якою засуджується винний. У окремих санкціях мінімальна межа основного чи додаткового покарання може бути не вказана. У цих випадках вона визначається тією статею Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання.
Таким чином, при призначенні покарання в межах, установлених статею закону, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, суд має з'ясувати такі питання:
а)які види покарань передбачені санкцією статті (частини, пункту статті), за якою засуджується винний;
б)яка мінімальна і максимальна межа кожного з цих покарань;
в)які з покарань є основними, а які - додатковими;
г)до яких основних покарань «прив'язані» додаткові;
д)обов'язковий чи факультативний характер мають додаткові покарання.
Кримінальне законодавство України не передбачає випадків призначення більш суворого виду основного покарання, ніж передбачено санкцією статті, за якою засуджується винний, а також призначення основного чи додаткового покарання вище від тієї максимальної межі, що встановлена даною санкцією.
Передбачена ч. 2 ст. 30 КК можливість заміни виправних робіт позбавленням волі у випадку злісного ухилення від їх відбування за своїм кримінально-правовим змістом є не призначенням покарання, а заміною вже призначеного покарання. Те ж саме стосується і заміни штрафу виправними роботами, можливість якої передбачена в ч. 3 ст. 32 КК.
Водночас в окремих випадках, прямо передбачених Загальною частиною КК, суд при призначенні покарання може вийти за межі санкції статті закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. По суті, йдеться про винятки з першого загального начала призначення покарання. До цих винятків належать:
1.Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).
2.Призначення додаткового покарання, не передбаченого санкцією статті, за якою засуджується винний, на підставі статті Загальної частини КК.
3.Заміна при призначенні покарання, передбаченого в санкції статті, за якою засуджується винний, іншим покаранням, зокрема, виправних робіт - штрафом чи громадською доганою.
4.Призначення штрафу у випадку застосування умовного засудження чи відстрочки виконання вироку.
Призначення покарання в точній відповідності до положень Загальної частини Кримінального кодексу. Крім статей КК, які безпосередньо регламентують призначення покарання, в Загальній частині КК є ще цілий ряд положень, пов'язаних із обранням цього заходу кримінально-правового впливу. Тому суд, призначаючи покарання, має дотримуватися всіх положень Загальної частини КК, пов'язаних із призначенням покарання. Це, зокрема, означає, що суд повинен:
1.Виходити з мети покарання, яка визначена ст. 65 КК.
2.Керуватися послідовністю розташування покарань у ст. 51 при вирішенні питання про те, яке з них більш суворе.
3.Виконувати положення тих статей Загальної частини КК, які передбачають конкретні види покарань - їх зміст, умови застосування, особливості призначення тощо
4.Враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного і обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність (статті 66 - 67 КК).
5.Дотримуватися правил призначення покарання за вчинення кількох злочинів та за кількома вироками (статті 70 - 71 КК).
6.Використовувати передбачені законом можливості пом'якшення покарання винному (ст. 69 КК).
Характер суспільної небезпечності вчиненого злочину -це показник суспільної небезпечності не конкретного злочину, а певного виду злочинів (наприклад, крадіжок) у зіставленні з іншими видами як однорідних, так і різнорідних злочинів (наприклад, з розбоями, зґвалтуваннями, вбивствами). Тому індивідуальні особливості вчиненого злочину на характер його суспільної небезпечності, як правило, не впливають.
При визначенні характеру суспільної небезпечності злочину треба, перш за все, враховувати: а) чи є цей злочин тяжким (особливо тяжким); б) яка соціальна цінність є безпосереднім об'єктом цього злочину, і яке місце вона посідає в тій ієрархії соціальних цінностей, яка є пріоритетною для кримінального права на даний момент; в) як співвідноситься вчинений злочин з іншими однорідними злочинами, насамперед, з точки зору кримінально-правових санкцій.
Ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину - це індивідуальний показник суспільної небезпечності окремого злочину, на який, насамперед, впливають його конкретні особливості.
Врахування при призначенні покарання особи винного передбачає з'ясування не лише тих його рис, якостей та особливостей, які безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину, а також інших даних, що всебічно його характеризують. При цьому дані про особу винного мають оцінюватися не самі по собі, а в їх сукупності. Ті дані, які безпосередньо вплинули на призначення покарання, мають бути наведені у вироку.
Обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, за своїм змістом характеризують:
а) подію злочину
б) особу винного
За своїми соціальними властивостями перша група обставин знижує чи підвищує ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, а друга група свідчить про більш-менш суспільну небезпечність особи винного.
Отже, за своєю кримінально-правовою природою вказані в статтях КК обставини є більш конкретними показниками ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину та особи винного. Оскільки Кримінальний кодекс України прямо вказав на ці обставини як на самостійний критерій, що впливає на призначення покарання, кожна з них, як уже зазначалося, має враховуватися за загальним правилом у межах даного критерію.
Обставини, що пом'якшують відповідальність, названі в ч. 1 ст. 66 КК. Такими обставинами визнаються:
1)відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину або добровільне відшкодування завданої втрати чи усунення заподіяної шкоди;
2)вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин;
3)вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або в силу матеріальної чи іншої залежності;
4)вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, спричинене неправомірними діями потерпілого;
5)вчинення злочину при захисті від суспільно небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони;
6)вчинення злочину неповнолітнім;
7)вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
8)щире розкаяння або явка з повинною, а також сприяння розкриттю злочину.
Згідно зі ст. 66 КК суд при призначенні покарання може врахувати також інші пом'якшуючі обставини. Це означає, що передбачений їх перелік не вичерпний. Якщо суд дійде висновку, що певні обставини справи треба врахувати при призначенні покарання як такі, що пом'якшують відповідальність, він повинен спеціально визнати їх пом'якшуючими обставинами і зазначити про це в мотивувальній частині вироку.
Врахування обставин, що пом'якшують відповідальність, при призначенні покарання означає, що за інших однакових умов суд, зокрема, може:
а)призначити менш суворий вид основного покарання, якщо в санкції статті, за якою засуджується винний, передбачено кілька альтернативних основних покарань;
б)призначити основне чи додаткове покарання ближче до мінімальної межі, встановленої кримінальним законом за вчинення даного злочину;
в)не призначати винному додаткове покарання, якщо воно передбачене в санкції статті, за якою він засуджується, як факультативне;
г)враховуючи наявність інших, передбачених законом, обставин, застосувати до винного умовне засудження чи відстрочку виконання вироку;
д)визнавши кілька пом'якшуючих обставин винятковими і враховуючи особу винного, призначити йому більш м'яке покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК).
Обставини, що обтяжують відповідальність, названі в ст. 67 КК. Такими обставинами визнаються:
1)вчинення злочину особою, що раніше вчинила якийсь злочин. Суд вправі, залежно від характеру першого злочину, не визнати за ним значення обтяжуючої обставини;
2)вчинення злочину організованою групою;
3)вчинення злочину з використанням підлеглого або іншого залежного стану особи, щодо якої вчинено злочин;
4)вчинення злочину з корисливих або інших низьких мотивів;
5)заподіяння злочином тяжких наслідків;
6)вчинення злочину щодо малолітнього, старого або особи, яка перебуває в безпорадному стані;
7)підмовлення неповнолітніх до вчинення злочину або залучення неповнолітніх до участі у злочині;
8)вчинення злочину з особливою жорстокістю або зну-
щанням з потерпілого;
9)вчинення злочину з використанням умов громадського лиха;
10)вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
11)вчинення злочину особою, яка перебуває в стані сп'яніння. Суд вправі, залежно від характеру злочину, не визнати цю обставину обтяжуючою відповідальність;
12)вчинення нового злочину особою, яка була взята на поруки, на протязі строку поручительства або протягом одного року після закінчення цього строку.
За змістом ст. 67 можна зробити висновок, що перелік передбачених нею обтяжуючих обставин вичерпний. Тому суд при призначенні покарання не може посилатись як на такі, що обтяжують відповідальність, на ті обставини, що не передбачені.
Врахування обставин, що обтяжують відповідальність, при призначенні покарання означає, що за інших однакових умов суд, зокрема, може:
а)призначити більш суворий вид основного покарання за наявності в санкції статті, за якою засуджується винний, двох або більше альтернативних основних покарань;
б)призначити основне чи додаткове покарання ближче до максимальної межі, встановленої санкцією статті, за якою засуджується винний;
в)застосувати до винного додаткове покарання, передбаче- не в санкції статті, за якою він засуджується, як факультативне;
г)не застосовувати до винного умовного засудження чи відстрочки виконання вироку;
д)обрати принцип повного чи часткового складання покарань, а не принцип поглинення більш суворим покаранням менш суворого при засудженні винного за сукупністю злочинів.

Призначення покарання за сукупністю злочинів

Особливості призначення покарання за сукупністю злочинів. Наявність у поведінці особи тієї чи іншої форми множинності злочинів впливає не лише на їх кваліфікацію, а й на призначення покарання. Аналіз чинного Кримінального кодексу України дозволяє зробити висновок, що він спеціально регламентує особливості призначення покарання при сукупності злочинів (ст. 70 КК ) і, в основному, при окремих різновидах рецидиву злочинів.
У обох випадках у КК використовуються змішані системи, тобто системи, що передбачають як можливість обмеженого складання покарань, призначених за окремі злочини чи за окремими вироками, так і можливість поглинення більш суворим покаранням менш суворого.
При цьому в ст. 70 КК передбачено дві ситуації, що можуть виникнути при призначенні покарання за сукупністю злочинів. Перша з них має місце тоді, коли:
а)за два і більше злочинів, що утворюють сукупність, особа засуджується одним вироком;
б)у цьому вироку призначається покарання як за кожний злочин окремо, так і остаточне покарання за сукупністю вчинених злочинів. Умовно цю ситуацію можна назвати «класичною» сукупністю.
Друга ситуація має місце тоді, коли:
а)першим вироком особа засуджується, і їй призначається покарання за один чи кілька вчинених нею злочинів, але не за всі злочини, що утворюють сукупність;
б)після винесення першого вироку стає відомо про інший злочин (злочини), який також входить до сукупності, оскільки він був вчинений особою до винесення першого вироку;
в)у новому вироку особі призначається покарання за той злочин (злочини), про які стало відомо після винесення першого вироку, а також визначається остаточне покарання за сукупністю всіх відомих суду злочинів.
При призначенні покарання окремо за кожний із злочинів, що утворюють сукупність, суд повинен керуватися загальними началами призначення покарання. У резолютивній частині вироку обов'язково має бути вказано те конкретне основне (основне і додаткове) покарання, яке суд призначив за кожний із злочинів, що утворюють сукупність. Отже, цей етап не містить якихось особливостей призначення покарання, що відрізняють його від призначення покарання за окремий злочин.

Призначення покарання за кількома вироками

Особливості призначення покарання за кількома вироками (ст. 71 КК)
На відміну від призначення покарання за сукупністю злочинів, коли всі злочини вчинені особою до винесення вироку хоча б за один із них, коли особа вчинила новий злочин після винесесн-ня вироку за попередній. У цілому така ситуація характеризується такими особливостями:
а)щодо особи було внесено обвинувальний вирок, яким вона засуджується за вчинений нею злочин (злочини); цим вироком особі призначено покарання, яке вона має відбувати реально чи відбування якого за певної умови відкладено;
б)у період між винесенням вироку і повним відбуттям покарання (повним «зникненням» кримінально-правових наслідків застосування статей КК особа вчиняє новий злочин (злочини);
в)у зазначений період особа притягається до відповідальності за новий злочин;
г)за вчинення нового злочину особа засуджується «новим»
вироком до покарання, яке вона має відбувати реально.
Таким чином, при призначенні покарання за новим вироком суд має врахувати те покарання (його невідбуту частину), яке було призначене особі за попереднім вироком. За інших однакових умов така особа є більш суспільно небезпечною, ніж та, в діях якої має місце сукупність злочинів. Це і зумовлює більш суворий підхід щодо її покарання, що і передбачено в ст. 71 КК.
Для застосування цієї статті важливе значення має точне визначення початкового і кінцевого моментів того періоду, протягом якого вчинення особою нового злочину дає суду підстави призначити їй покарання за кількома вироками.
Порядок призначення покарання за кількома вироками.
Встановивши, що покарання особі має призначатися за правилами ст. 71 КК, суд повинен:
а)точно визначити невідбуту частину покарання за попереднім вироком;
б)призначити покарання за новий злочин (злочини);
в)обрати принцип призначення остаточного покарання за кількома вироками;
г) визначити конкретний вид і розмір остаточного покарання за кількома вироками.
Невідбута частина покарання за попереднім вироком визначається залежно від того, який вид покарання було призначено за попереднім вироком особі, чи відбувала вона це покарання реально, чи звільнялася від відбування покарання, чи замінювалось одне покарання іншим. На обчислення строку невідбутої частини покарання може також впливати перебування під вартою як запобіжний захід, обраний щодо особи при розслідуванні вчиненого нею нового злочину. Визначена з урахуванням цих моментів не-відбута частина покарання за попереднім вироком має обов'язково вказуватись у новому вироку.
Визначення виду і розміру остаточного покарання за кількома вироками, за загальним правилом, відбувається окремо стосовно основних і окремо стосовно додаткових покарань (про виняток буде сказано далі).
При визначенні остаточного покарання за кількома вироками в частині, що стосується додаткових покарань, треба виходити з того, що: 1) додаткові покарання одного й того самого виду приєднуються за тими ж правилами, які встановлені для основних покарань; 2) різновидні додаткові покарання в усіх випадках виконуються самостійно.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом

Підстави призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Як уже зазначалося, призначення такого покарання є винятком з першого загального начала призначення покарання. Стаття 69 КК пов'язує можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, з такими підставами: а) виняткові обставини справи; б) особа винного.
Виняткові обставини справи - це ті обставини, які суттєво зменшують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину. У даному разі вони можуть стосуватися лише події злочину, оскільки особа винного виділена в ст. 69 як окрема підстава призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Винятковими обставинами справи можуть бути визнані, зокрема, кілька встановлених по справі пом'якшуючих обставин, передбачених КК. У окремих випадках винятковою може бути визнана й одна обставина (наприклад, протиправна поведінка потерпілого), яка в поєднанні з іншими - невинятковими - обставинами суттєво зменшує ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину.
Порядок призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Аналіз ст. 69 КК дозволяє виділити ряд етапів, які має пройти суд при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Послідовність цих етапів пов'язана з вирішенням таких питань: 1) чи є підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; 2) чи необхідно призначити винному таке покарання; 3) у чому саме полягає призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; 4) яке конкретне покарання треба призначити винному.