Поняття та ознаки злочину. Злочини та інші правопорушення. Відмінність злочину від інших правопорушень Класифікація злочинів.
Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні усі ті об'єктивні та суб'єктивні властивості, які характеризують будь-яку людську поведінку: фізичні властивості - той чи інший рух тіла або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості - прояви свідомості і волі, мотивація поведінки, її цілеспрямованість.
У Кримінальному кодексі Франції 1992 р. визначення поняття злочину взагалі не дається, в ст. 111-2 говориться про те, що закон дає визначення злочинів і проступків та встановлює покарання, які застосовуються до осіб, які їх вчинили. При цьому злочинні діяння КК Франції поділяє на злочини і проступки.
Кримінальний кодекс ФРН 1871 р. в редакції від 2.01.1975 р у п. 12 гл. 2 першого розділу («Пояснення термінів») визначає «(1) Злочинами є протиправні діяння, за які передбачено позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе покарання; (2) Проступками є протиправні діяння, за які передбачено позбавлення волі на більш короткий строк і покарання у вигляді штрафу».
У США існує як федеральне кримінальне законодавство, так і законодавство окремих штатів. У федеральному кримінальному законодавстві визначення поняття «злочинний акт» не дається, а в кримінальних кодексах окремих штатів такі визначення є.
У КК Китайської Народної Республіки дається розгорнуте матеріально-формальне визначення поняття злочину: «Всі діяння, що посягають на державний суверенітет і територіальну цілісність, заподіюють шкоду системі диктатури пролетаріату, порушують соціалістичну революцію і соціалістичне будівництво, громадський порядок, посягають на всенародну власність громадян, їх свободу, демократичні й інші права, а також інші суспільно небезпечні дії, за які в КК передбачене кримінальне покарання, є злочинами».
У Кримінальному кодексі Японії 1907 р. визначення поняття злочину відсутнє, воно дається в теорії кримінального права. Немає визначення поняття злочину і в законодавстві Англії, де діє система прецедентного права. Таке визначення дається практикою та доктриною. Так, у коментованомуу зводі англійського законодавства Хелсбері визначається:»Здебільшого під злочином розуміється зло, що впливає на безпеку чи процвітання взагалі, тому суспільство зацікавлене його бороти. Часто це моральне зло, тобто поведінка, шкідлива для загального морального духу суспільства».
У ст.14 КК Російської Федерації від 1.01.1997 р дається таке означення злочину:» Злочином визнається винно вчинене суспільно небезпечне діяння, заборонене цим Кодексом під загрозою покарання», тобто в цьому визначені вказується чотири ознаки злочину: суспільна небезпечність, протиправність, винність і караність.
Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку. А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності або антицінності людської поведінки, відповідності або невідповідності цим потребам та інтересам, злочин завжди є антигромадською поведінкою.
Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.
Ст. 11 КК виділяє дві важливі особливості злочину - вчинення злочину винно-навмисно чи необережно, а також караність злочину.
Злочином називається суспільне небезпечне, винне і каране діяння (дія чи бездіяльність), передбачене кримінальним законом.
Залежно від того, чому надавалося більше значення - соціальній чи правовій характеристиці злочину - можна виділити три визначення поняття злочину: формальне, матеріальне та формально-матеріальне.
Формальне визначення відбивало лише юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнавалося таке діяння, яке передбачалося кримінальним законом як кримінально каране (злочинне те, що каране за кримінальним законом).
Матеріальне визначення підкреслювало соціальну суть злочину, суперечність його певним суспільним цінностям (злочин -суспільно небезпечне діяння).
Формально-матеріальне об'єднує в собі як соціальну, так і правову характеристику злочину (злочин - суспільно небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння).
У визначені злочину названо дві ознаки злочину: проти-правність (протизаконність) - формальна, нормативна ознака, та суспільна, та суспільна небезпечність - матеріальна ознака, тобто дається матеріально-формальне визначення поняття злочину. В теорії кримінального права обов'язковими ознаками злочину, також називають винність і караність або лише винність.
Проектом Кримінального кодексу України пропонується вказати на три ознаки злочину: суспільну небезпеку, забороненість кримінальним законом і винність.
Об'єктивно суспільно небезпечне діяння може бути визнане злочином лише в разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно (умисно чи необережно). Суспільна небезпечність - матеріальна ознака. Саме ця ознака відбиває соціальну властивість злочину.
У ст. 3 КК однозначно визначено, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Яка б шкода не була заподіяна діянням особи, які б тяжкі наслідки воно не спричинило, якщо воно вчинене за відсутності вини, тобто умислу або необережності, коли особою не усвідомлювалася суспільна небезпечність вчинюваних нею дій (бездіяльності) і їх можливих наслідків, і вона не тільки не бажала їх настання, а й не передбачала можливості їх настання і при цьому на неї законом не покладався обов'язок передбачення таких наслідків, воно (діяння) не може бути визнане злочином, оскільки в такому діянні відсутній прояв свідомості та волі особи.
Критерієм оцінки суспільної небезпечності виступають об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочину: об'єкт, на який посягає злочин, наслідки злочину, спосіб вчинення злочину, форма вини, мотиви та ін.
У законі видяляються такі поняття, як характер і ступінь суспільної небезпечності. Під характером суспільної небезпечності розуміють її якісну властивість, під ступенем - кількісну.
Ступінь суспільної небезпечності (інтенсивність суспільної небезпечності) відбивається в:
а)ступені тяжкості шкоди;
б)способі, місці, часі вчинення злочину;
в)ступені вини;
г)мотивах і меті;
д)усіх інших об'єктивних і суб'єктивних ознаках злочину.
Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки
злочину полягає в тому, що вона:
1)є основним об'єктивним критерієм визнання діяння злочином, його криміналізації;
2)дозволяє розмежувати різні за характером і ступенем суспільної небезпечності злочини;
3)визначає межу між злочином та іншими правопорушеннями;
4)є одним із загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання.
Винність - одна з найважливіших ознак злочину, але не самостійна ознака, а така, що характеризує суспільну небезпечність діяння, тобто є структурним елементом суспільної небезпечності.
Ознака злочину - винність - характеризує його внутрішній психологічний зміст. У цій ознаці відбивається найважливіший принцип кримінального права - принцип суб'єктивного ставлення, відповідальності тільки за наявності вини, який знайшов своє нормативне вираження в ст. КК: «..лише суспільно небезпечне діяння, вчинене винно, може бути визнане злочином». Кримінальний закон виключає принцип об'єктивного ставлення, тобто відповідальності за шкоду, заподіяну при відсутності вини (умислу або необережності).
Вина є психічним ставленням особи до суспільно небезпечного діяння, що вчиняється, та його наслідків у формі умислу або необережності.
Під караністю суспільно небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань, що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Отже, караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково буде призначене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбачених законом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання, або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначено умовно або з відстрочкою його виконання.
Караність - не самостійна ознака злочину, вона є структурним елементом його іншої обов'язкової ознаки - протиправного.
Протиправність злочину одночасно означає і його караність.
Караність - обов'язкова ознака злочину, це загроза застосування покарання за злочин, яка міститься в кримінально-правових санкціях.
Протиправність суспільно небезпечного діяння, як формальна ознака злочину означає передбаченість його в кримінальному законі.
Протиправність - юридична, правова оцінка суспільної небезпечності, відображена в законі. Саме суспільна небезпечність, її характер і ступінь визначають об'єктивні межі кримінальної відповідальності.
Суспільна небезпечність діяння - це, насамперед, його об'єктивна властивість заподіювати шкоду або ж створювати загрозу заподіяння шкоди тим об'єктам, які охороняються законом, у ньому виявляється негативне ставлення особи до тих об'єктів, а іноді в цілому до панівних у суспільстві відносин.
Під діянням у теорії кримінального права розуміється не просто зовнішній прояв поведінки особи, а поведінки усвідомленої, яка знаходиться під контролем свідомості й волі, тобто такої, що відповідає всім ознакам людської діяльності в її загальному психологічному значенні. Поділ суспільно небезпечного діяння на об'єктивну і суб'єктивну сторони має умовний характер, тому що реально характер і ступінь суспільної небезпечності злочину визначається:
-об'єктивною стороною - характером і розміром заподіяної шкоди, способом дії та іншими об'єктивними ознаками, а також;
-суб'єктивною стороною - ступенем усвідомлення заподіяної шкоди, активністю волі, мотивами і цілями поведінки особи, які поєднуються.
Суспільно небезпечне діяння в кримінально-правовому розумінні - це об'єктивне зовні ставлення особи до панівного у певному суспільстві правопорядку, яке виявляється у посяганні на нього, внаслідок чого завжди завдається шкода певним соціальним цінностям.
Суспільна небезпечність діяння - об'єктивна властивість будь-якого правопорушення, включаючи злочин.
Суспільна небезпечність визначається і внутрішніми ознаками - суб'єктивними, передбачає визнання вини структурним елементом суспільної небезпечності діяння. Діяння - це вольова, усвідомлена поведінка. Суспільно небезпечними можуть бути тільки вольові, усвідомлені дії особи. Дії ж неосудних не є суспільно небезпечними, а просто небезпечними, тобто слід розрізняти поняття «суспільна небезпечність» і «небезпечність».
Злочином повинно визнаватися лише таке діяння, ступінь суспільної небезпечності якого (з урахуванням інших критеріїв криміналізації у їх взаємозв'язку) досяг рівня, що вимагає боротьби з таким діянням кримінально-правовими заходами. У разі недотримання цієї умови виникає розходження між суспільною небезпечністю і його протиправністю - надмірна криміналіза-ція діяння.
Протиправність суспільно небезпечного діяння формальна ознака злочину означає передбаченість його в кримінальному законі. Кримінальна протиправність тісно пов'язана з суспільною небезпечністю: воно є суб'єктивним відображенням об'єктивної реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її зако-нодавчою оцінкою. Тому кримінальна протиправність - юридична, правова оцінка суспільної небезпечності відображена в законі. Саме суспільна небезпечність, її характер і ступінь визначають об'єктивні межі кримінальної відповідальності. Виділення законом протиправності як обов'язкової ознаки злочину є відображенням принципу законності в кримінальному праві: кримінальній відповідальності і покаранню підлягає особа, яка вчинила діяння, передбачене кримінальним законом як злочин.
Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Тому якщо навіть діяння являє собою суспільну небезпечність для суспільних відносин, але не передбачене кримінальним законом, воно не є злочином (необорежне знищення або пошкодження приватного майна являє собою небезпечність для такого об'єкта, що охороняється законом).
Кримінальна протиправність є формальною ознакою злочину. Закріплення в законі формальної ознаки злочину також означає, що не допускається застосування кримінального закону за аналогією.
Злочин - не єдиний вид правопорушення. Тому виникає питання про місце злочину в системі правопорушень, відмежування його від інших правопорушень: адміністративних, дисциплінарних, цивільно-правових.
Визначаючи вид відповідальності за ті чи інші правопорушення, законодавець враховує цілий ряд обставин: ступінь суспільної небезпечності (шкідливість) правопорушень, реальну можливість ефективної боротьби з такими правопорушеннями, наявні в суспільстві традиції, звички, оцінку суспільством тих чи інших діянь тощо.
Розрізняються злочини та інші правопорушення, насамперед, за ступенем їхньої суспільної небезпечності.
Проте сам ступінь суспільної небезпечності не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння.
Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознакми: формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками.
Найчастіше розмежування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, насамперед, за розміром заподіяної шкоди.
Найчастіше виникає питання про відмежування злочинів від адміністративних правопорушень. Критеріями розмежування злочинів і адміністративних правопорушень є:
1)розмір заподіяної шкоди: так, розкрадання державного чи колективного майна шляхом крадіжки (крім випадків вчинення її з проникненням у приміщення чи інше сховище), шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання посадовим становищем при вартості викраденого до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, спричинює відповідальність за ст. 51 КАП, тобто є адміністративним проступком, а при вартості понад цю суму - тягне кримінальну відповідальність;
2)вартість предмета правопорушення: так, незаконне скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу або як застави валютних цінностей, при вартості предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних розмірів зробітної плати є адміністративним проступком і тягне відповідальність за ст. 162 КАП, а якщо вартість предмета незаконної операції перевищує 20 мінімальних розмірів заробітньої плати, то дії визнаються злочином і тягнуть відповідальність за ст. КК; незаконне переміщення через митний кордон України поза митним контролем товарів, валюти, цінностей та інших предметів при їх вартості до двохсот мінімальних розмірів заробітньої плати є адміністративним проступком, відповідальність за ст. 209 КАП, а при вартості понад вказану суму - злочином, відповідальність за ст.КК;
3)наслідки правопорушення: так, пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало тимчасового припинення зв'язку, є адміністративним проступком і тягне відповідальність за ст. 147 КАП, а якщо названі дії викликали тимчасове припинення зв'язку, то настає відповідальність за ст. КК;
4)повторність вчинених дій: незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або застави при вартості предмета незаконної операції до 20 мінімальних розмірів заробітної плати визнаються злочином, якщо ці дії вчинені протягом року після накладання адміністративного стягнення за такі самі правопорушення; порушення правил адміністративного нагляду визнається злісним і є злочином, якщо воно вчинене особою, до якої двічі протягом року застосовувались адміністративні стягнення за такі самі порушення;
5)ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, який визначається всіма ознаками вчиненого діяння. Так, вчинення особою дій, що порушують громадський порядок і спокій громадян (нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії є дрібним хуліганством і кваліфікується за ст. 173 КАП, а якщо цими діями грубо порушується громадський порядок і виявляється явна неповага до суспільства, то вони стають кримінально караним хуліганством ст. КК.
На ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння значною мірою впливають форма і вид вини, мотив і мета вчинення суспільно небезпечних дій.
На ступінь суспільної небезпечності діяння впливає і кількість епізодів вчинених дій (одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його батьками або іншими особами, від яких неповнолітній перебував у службовій залежності, тягне відповідальність за ст. 180 КАП, а неодноразове споювання непов-нолітнього визначається втягненням його в пиятство і тягне відповідальність за ст. КК.
При розмежуванні злочинів та інших правопорушень за ступенем їхньої суспільної небезпечності досить часто необхідно визначити зміст оцінювальних ознак складу злочину. Оцінювальні ознаки в кримінальному законі вживаються або як ознаки діяння, або ж як ознаки наслідків «злісне» ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів); «грубе» порушення громадського порядку, «явна» неповага до суспільства «істотна» шкода державним чи громадським інтересам або охо-ронюваним законом правам і інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб.
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, «адміністративним правопорушенням (провиною) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Частина 2 ст. 9 передбачає, що відповідальність настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.
Заходами адміністративного стягнення є: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, виданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт.
Законодавча класифікація злочниів у чинному законодавстві проводиться за: 1) об'єктом посягання, 2) формою вини, 3) характером і ступенем суспільної небезпечності діяння.
Під класифікацією злочинів розуміють розподіл їх на групи незалежно від того чи іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні та необережні, залежно від завершеності злочинної діяльності - на закінчені та незакін-чені тощо. Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання.
Виникає потреба класифікації злочинів у загальній частині кримінального права залежно від характеру і ступеня суспільної небезпечності, що визначають тяжкість злочину.
Об'єкт посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в системі Особливої частини Кримінального кодексу і віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності.
Усі злочини в Особливій частині об'єднані (поділені на) в групи (глави, розділи) за об'єктом посягання. Правильне визначення об'єкта посягання злочинного діяння законодавцем важливе не лише для визначення його «порядкового числа» в Кримінальному кодексі, а й визначає його підслідність і підсудність, зумовлює ефективність боротьби з ним на певних етапах розвитку суспільства.
Найперше всі злочини слід розділити на дві групи щодо форми вини: умисні та необережні.
В Кримінальному кодексі визнаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. В ст. 12 (1) КК дається вичерпний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяжких. Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправно-трудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, враховується при застосуванні умовно-дострокового звільнення від вібуття покарання.
Показником характеру і ступеня суспільної небезпечності злочину є санкція відповідної кримінально-правової норми. До тяжких злочинів віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.
До особливо тяжких належать злочини, якщо: а) вони є умисними злочинами, передбаченими в ст. 12 КК; б) за їх вчинення законом передбачене максимальне покарання у вигляді смертної кари або позбавлення волі на строк понад десять років.
З урахуванням викладеного у КК можна запропонувати класифікацію злочинів за їх тяжкісю на чотири групи:
1.Ті, що не являють великої суспільної небезпечності, -умисні злочині, за які законом передбачено максимальне покарання не вище трьох років позбавлення волі, а також необережні, за які законом передбачено покарання не вище п'яти років позбавлення волі.
2. Середньої тяжкості - умисні злочини, за які законом передбачено максимальне покарання не вище п'яти років позбавлення волі, а також необережні злочини, за які законом встановлено покарання понад п'яти років позбавлення волі.
3.Тяжкі - умисні злочини, за які законом встановлено максимальне покарання не вище десяти років позбавлення волі.
4.Особливо тяжкі - умисні злочини, за які законом передбачено покарання понад десять років або довічне ув'язнення (смертна кара).
|