Поняття покарання за кримінальним правом України. Цілі покарання. Мета покарання.

Поняття покарання за кримінальним правом України (ст. 50 КК)

У боротьбі зі злочинністю держава передбачає комплекс відповідних заходів соціального, економічного, політичного, правового, організаційного та виховного характеру.
Серед цих заходів відповідне місце посідає покарання. Його місце в системі заходів кримінально-правового впливу, що застосовується в межах кримінальної відповідальності особи:
а)покарання є заходом кримінально-правового впливу, що
застосовується в межах кримінальної відповідальност особи;
б)воно є основою кримінальної відповідальності особи;
в)за своїм змістом покарання має бути найбільш суворою
формою кримінальної відповідальності особи.
Покарання по кримінальному праву України - це особлива форма державного примусу, яка застосовується згідно з вироком суду до особи, яка винна в скоєнні злочину, з метою його виправлення і запобігання новим злочинам зі сторони як засудженого, так і інших осіб і вираження від імені держави негативної мора-льно-політичної оцінки виновного і скоєнного ним злочину.
Покарання характеризується сукупністю певних ознак.
1.Насамперед покарання - це особлива форма державного примусу - покарання як особлива форма державного примусу може бути застосована судом тільки до особи, визнаної винуватим у скоєнні конкретного злочину, передбаченого законом. Покарання може бути назначено тільки судом. Ніякий інший орган держави чи громадської організації не можуть застосовувати до особи міри кримінального покарання.
Покарання (кримінальні) назначаються судом від імені держави. Дисциплінарні стягнення можуть накладатися від імені керівника установи або підприємства, від імені начальника органу та ін.
2.Покарання - це кара злочинцю за скоєний їм злочин. Під карою розуміють примусова, насильницька сторона покарання, причинення злочинцю відповідних позбавлень і обмежень фізичного, майнового, морального та іншого характеру. «Покарання не тільки є карою за скоєний злочин, а й має своєю метою виправлення і перевиховання засуджених....»
3.Покарання - особлива міра виховання. Покарання в системі заходів кримінально-правового впливу. Чинне кримінальне законодавство України передбачає ряд заходів кримінально-правового впливу. Основні ознаки покарання. Як окремий захід кримінально-правового впливу покарання характеризується специфічними ознаками. До них, зокрема, слід віднести такі:
1.Покарання завжди є примусовим заходом з боку держави. Це означає, що воно застосовується відповідним державним органом до особи незалежно від її волі, а протидія цьому заходу припиняється із застосуванням відповідних форм, засобів і знарядь.
2.Покарання - конкретні його види - передбачене лише в кримінальному законі. За своїм змістом і назвою деякі види покарання можуть збігатися з іншими заходами правового впливу, зокрема з окремими видами адміністративного стягнення (наприклад, виправні роботи, штраф, конфіскація).
3.Покарання може бути передбачене лише за діяння, яке кримінальним законом визначене як злочин. Жодне з інших правопорушень не тягне такого примусового заходу, як покарання.
4.Покарання за своїм змістом полягає в позбавленні або обмеженні певних прав і свобод особи, яка вчинила злочин. Залежно від конкретного виду покарання таке позбавлення або обмеження може стосуватись окремих особистих, політичних, майнових та інших прав і свобод людини та громадянина, передбачених Конституцією та іншими законами України.
5.Покарання має особистий характер. Це означає, що відповідні позбавлення чи обмеження стосуються лише певних прав і свобод фізичної особи і що вони не повинні поширюватися на інших фізичних осіб, зокрема на близьких родичів злочинця.
6.Покарання призначається лише судом в обвинувальному вироку від імені держави. Жоден інший державний орган не може призначити особі такий примусовий захід, як покарання.
7.Покарання тягне особливий кримінально-правовий стан особи - судимість.

Цілі покарання

«Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність».
Таким чином, безпосередньо зі змісту ст. 50 випливають такі цілі покарання:
а)виправлення і перевиховання засудженого;
б)запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим;
в)запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами.
Запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами в теорії кримінального права називають загальною превенцією. Мета загальної превенції досягається за рахунок того, що покарання особи, винної у вчиненні злочину, певною мірою утримує від вчинення злочинів інших осіб - принаймні якусь їхню частину. І хоча соціальна ефективність покарання з точки зору загальної превенції невисока, воно залишається одним із реальних, хоча й не основних засобів боротьби зі злочинністю.
Якщо ж розуміти кару як таке позбавлення чи обмеження прав і свобод злочинця, яке за своїм характером, змістом або обсягом має відповідати, насамперед, тяжкості вчиненого ним злочину, то тоді кара - це не властивість, а одна з цілей покарання.
Розглянуті цілі покарання значною мірою є взаємопов'язаними і взаємообумовленими. Тому в багатьох випадках застосування покарання більшість із його цілей може бути досягнута одночасно. Так, засудження особи, яка вчинила розбій, до позбавлення волі на тривалий строк в тій чи іншій мірі сприяє одночасному досягненню таких цілей, як кара, виправлення засудженого, спеціальна, а можливо, і загальна превенція.
Таким чином, покарання як один з центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найважливіших суспільних відносин.
Однак значна роль покарання в боротьбі зі злочинністю не виправдовує тенденції до його ужорсточення, яка спостерігалася багато років. На жаль, ця тенденція не змінилася і зараз. Вона знаходить свій вираз і у законодавстві, і в практиці його застосування.
Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю та неминучістю застосування за кожний вчинений злочин.
Застосування покарання завжди повинно здійснюватися з додержанням основних напрямів, притаманних кримінальній політиці:
а)застосування суворих мір покарання до рецидивістів і осіб, шо вчинили тяжкі злочини;
б)застосування менш суворих мір покарання, передусім по- карань, не пов'язаних з ізолюванням винного від суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочення виконання покарання до осіб, які вперше вчинили менш тяжкі злочини або злочини, що
не являють великої суспільної небезпеки. За своєю суттю караність є особливою мірою державного примушування, котра застосовується до осіб, що вчинили злочинні посягання.
Покарання як міра державного примушування виступає засобом впливу на поведінку людини, примушує особу до законопослушної поведінки. В цьому і полягає перша важлива ознака покарання - це передусім особлива міра державного примушування, яка є його складовою частиною, що визначає його соціальний зміст.
Друга ознака покарання закріплена в ст. 3 КК, де чітко записано, що покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Отже, застосування покарання є кінцевим етапом кримінальної відповідальності.
Третя розпізнавальна ознака покарання: ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону. Як видно, положення закону про застосування покарання за вироком суду - обов'язкова вимога закону, характерна його особливість.
Четверта важлива ознака покарання не тільки є карою за вчинений злочин. Таким чином, у самому законі названо основну ознаку покарання, яка робить його найгострішою мірою державного примушування. Кара є складовою ознакою будь-якого кримінального покарання. Вона визначається строками покарання, наявністю фізичних і моральних страждань та втрат, покладенням обов'язків зазнати ганьби і сорому перед суспільством і різного роду правообме-женнями. Обсяг кари диференційований у кожному покаранні залежно від характеру і тяжкості злочину. Каральний вплив покарання повинен відповідати тяжкості злочину.
П'ята характерна ознака покарання полягає в тому, що в ньому знаходить вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця.
Шоста ознака покарання проявляється в його особистому характері. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі лише щодо самого винного. Воно не може бути направлено на інших осіб, навіть близьких родичів.
Сьома розпізнавальна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість. Це знайшло своє законодавче закріплення в ст. 55 КК, за змістом якої призначення будь-якого покарання тягне для засудженого такий правовий наслідок, як судимість.
Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість це не тільки властивість кари. Вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний з різного роду правообмеженнями та іншими негативними наслідками протягом певного, визначе-ного в законі строку.
Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність у разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання.
Покарання - це встановлена законом особлива міра державного примушування, яка містить у собі кару, застосовується лише за вироком суду до особи, винної у вчиненні злочину, виражає від імені держави засудження злочину і особи, що його вчинила, та тягне за собою судимість.

Мета покарання

Під метою покарання слід розуміти той кінцевий результат, до якого прагне держава, застосовуючи певний вид покарання до особи, яка вчинила злочин.Кара за злочин - це примусовий захід з боку держави стосовно особи, що вчинила злочин, до покори (до поваги закону) за вчинений злочин, це спокута злочинця перед сус-пільством, державою, окремими громадянами, це так би мовити, його розплата за злочин своїми особистими благами та правами. Як говориться в ч. 2 ст. 50 КК, - кара є не лише метою покарання, а й засобом виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У чинному законодавстві питання про мету покарання вирішено в ст. 50 КК, яка проголошує: «Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, а й має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил співжиття, а також запобігання вчиненню но-вих злочинів як засудженими, так і іншими особами». Аналіз її тексту свідчить, що ідеї змішаних теорій знайшли своє законодавче втілення в тому, що закон визнає за мету покарання:
1)кару як відплату за вчинене;
2)виправлення засуджених;
3)запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим;
4)запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб.
Застосовуючи покарання, суд має на меті покарати винного, що необхідно і для задоволення почуття обурення, справедливості як потерпілого, так і суспільства в цілому. Визнання кари як мети покарання не зменшує його каральної якості, котра, як уже зазначалось, є його істотною ознакою. Кара виступає в двох іпостасях, які перебувають у діалектичній єдності, однак для них є характерними й деякі особливості.
Кара як органічна ознака покарання виражається не тільки в застосуванні покарання, а й також у санкції статті, і у відповідній нормі Загальної частини КК, де передбачений конкретний вид покарання, описані його основні властивості. В цій якості кара не тільки визначає характер покарання, а й багато в чому забезпечує досягнення мети покарання. Не є винятком і мета кари. Однак вона знаходить своє втілення тільки у призначенні і реалізації конкретної міри покарання до особи, яка вчинила злочин. Тут вже визначаються вид покарання, його строки, конкретизується характер фізичних і моральних страждань, втрат та обмежень, котрі засуджений має перетерпіти як відплату за вчинений злочин.
Заперечення мети кари зменшує примусове значення покарання, не враховує, що мета кари якраз і перетворює покарання в особливу (найбільш гостру) міру державного примушування. Без неї взагалі не може бути кримінального покарання. Забезпечення цієї мети - обов'язкова відповідь держави на вчинений злочин. Особливо яскраво це простежується при виконанні смертної кари, тривалих строків позбавлення волі. Але мета кари досягається не лише виконанням покарання. Забезпечення її починається з моменту призначення судом конкретної міри покарання.
Мета виправлення передбачає усунення суспільної небезпеки особи, тобто такий вплив покарання, внаслідок якого засуджений під час і після його відбування не вчиняє нового злочину.
Мета спеціального (окремого) запобігання полягає в такому впливі покарання на засудженого, котрий виключає рецидив його злочинної поведінки. Відвернення вчинення нових злочинів з боку засудженого досягається самим фактом його засудження і тим більше - виконанням покарання, коли особу поставлено в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчиняти нові злочини.
Мета загального запобігання передбачає такий вплив покарання, який забезпечує запобігання вчиненню злочинів з боку інших нестійких осіб.