Кримінальний кодекс України - це прийнятий Вищим за-конодавчим органом держави правовий акт, у якому систематизовано визначені суспільна небезпечні діяння, що визнаються злочинами, і встановлюються конкретні міри покарання за їх вчинення.
Головною функцією Кримінального кодексу, головним його суспільним призначенням є функція захисту найбільш важливих суспільних відносин.
До кримінальної відповідальності притягується, згідно із за-коном, лише особа, що вчинила таке діяння, яке передбачене Кримінальним кодексом. Немає злочину, не передбаченого Кри-мінальним кодексом,- такий найперший і найважливіший принцип кримінального права.
Головним об'єктом кримінальної правової охорони є особа як сукупність суспільних ознак, властивостей людини, її життя, здоров'я, честь, гідність, власність та інші чинні права й свободи.
Об'єктом кримінальної правової охорони є також політична та економічна системи і взагалі суспільний лад країни. Першим серед об'єктів кримінально-правової охорони кодекс визнає права і свободи людини і громадянина.
Ст. 2 КК встановлює підстави кримінальної відповідальності, згідно з якими відповідальності підлягає особа, яка:
а)вчинила передбачений законом злочин;
б)винна у вчиненні цього злочину;
в)підлягає кримінальній відповільності за своїми суб'єктивними ознаками (віком, осудністю).
Сукупність усіх ознак, установлених законом, які вичають певне діяння як злочин, називається складом злочину.
Склад злочину має такі особливості: він містить усю сукупність ознак певного злочину, відсутність хоча б однієї з таких ознак означає, що складу злочину немає.
Склад злочину - це сукупність юридичних ознак, які ха-рактеризують діяння з об'єктивної й суб'єктивної сторони.
Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, яка вчинила злочин, дати звіт про свої суспільно небезпечні дії та обов'язок піддатися кримінальному покаранню, стерпіти його наслідки. Обов'язок особи нести кримінальну відповідальність виникає з моменту вчинення злочину; з цього моменту виникають кримінально-правові відносини, в яких реалізується кримінальна відповідальність.
Державний орган правосуддя має право і зобов'язаний:
а)притягнути злочинця до кримінальної відповідальності - чинити допит, обшук, вимагати зізнання та викриття злочину;
б)застосовувати до злочинця запобіжні заходи (підписку про невиїзд, взяти під варту тощо), застосовувати заходи щодо забезпечення конфіскації майна злочинця та ін.
Особа, яка вчинила злочин, повинна:
а)дати звіт про вчинення злочину;
б)отримати засудження;
в)стерпіти запобіжні міри і покарання.
Ця сама особа має право вимагати:
а)щоб до неї був застосований той закон, - який передбачає її відповідальність;
б)щоб до неї була застосована та міра покарання, яка передбачена порушеним нею законом. У теорії кримінального права склади злочинів класифікуються за різними підставами:
За ступенем суспільної небезпечності:
а)головні - у ст. 115, 364 КК та в частинах 1 ст. 185, - у
яких міститься сукупність ознак злочину одного виду (умисне вбивство - у ст. 115 КК);
б)кваліфіковані - з обтяжуючими обставинами (ч. 215. ч. 2 ст. 121 ч. 2 ст. 134 КК);
в)менш небезпечні - з пом'якшуючими обставинами - 16, 118, 123, 124 КК.За способами нарису складу злочину:
а)прості склади злочинів;
б)складні.
Простим називається такий склад злочину, який у законі визначається єдністю, одиничністю всіх його елементів - об'єкта, однією дією, одною формою вини,ч. 1 ст. 115 КК:
а)один об'єкт посягання - життя;
б)одна дія і наслідки - смерть;
в)одна форма вини - умисел.
Складним називається такий склад злочину, який має:
а)дві або більше дії - (ст. 263 має кілька видів дій, кожна з яких утворює закінчений склад цього злочину);
б)дві різні форми вини - це такі склади злочину, в яких суб'єктивна сторона не однорідна (подвійна, змішана).
За конструкцією склади злочинів розподіляються на:
а)матеріальні - в яких злочинні наслідки є обов'язковою ознакою (викрадення, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення майна тощо).
б)формальні - в яких злочинні наслідки не є обов'язковою ознакою (образа, хабарництво, дезертирство і т. ін.).
Будь-який злочин спричинює суспільно небезпечні наслідки (без цієї своєї властивості той чи інший вчинок не може бути злочином).
Закон про кримінальну відповідальність
Кримінальна відповідальність - це один з видів юридичної відповідальності, яка, в свою чергу, є частиною суспільної відповідальності.
Види відповідальності:
а) моральна (за порушення моральних норм поведінки);
б) громадська (за порушення правил, які встановлюють громадські організації);
в) юридична (за порушення юридичних норм, установлених державою);
Кожен вид відповідальності має примусовий характер.
Юридична відповідальність - це юридичний обов'язок порушника юридичної норми дати звіт про свою суспільну поведінку та сприйняти відповідні заходи державного примусу.
Кримінальна відповідальність - різновид юридичної відповідальності. Вона виникає з порушення кримінально-правових норм, заборонень.
Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, яка вчинила злочин, дати звіт про свої суспільно небезпечні дії та обов'язок піддатися кримінальному покаранню, стерпіти його юридичні наслідки.
Обов'язок особи нести кримінальну відповідальність вини-кає з моменту вчинення злочину. З цього моменту виникають кри-мінально-правові відносини, в яких реалізується відповідальність.
Кримінально-правові відносини виникають між особою, яка вчинила злочин, і органом правосуддя (державними органами, які борються зі злочинністю).
Законодавство України про кримінальну відповідальність вичерпується Кримінальним кодексом. Ніяких інших законодавчих актів про кримінальну відповідальність в Україні немає.
Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі (ст. 4 КК)
Прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом України закон має бути надрукованим в офіційних виданнях («Відомостях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України» ) не пізніше, ніж через сім діб після його затвердження, прийняття.
Надрукування кримінального закону і обнародування його (доведення до відома усіх громадян) є обов'язковою вимогою но-рмотворчості - видання законів. Ця вимога обґрунтовує презумпцію знання закону всіма громадянами держави.
Ненадрукований закон не має юридичної сили і не може (не повинен) застосовуватися.
Кримінальний закон набуває чинності і починає діяти:
а)з того моменту (дати), який встановлений у самому законі.
Якщо в законі невизначений момент чинності, початок дії закону, то він набуває чинності через 10 днів після його надрукування. 10-денний строк відраховується з наступної за днем надрукування закону доби, тобто з нуля годин наступної за днем надрукування закону доби;
б) з моменту (дати) його надрукування в офіційному виданні (про це, як правило, говориться в самому законі).
Часом вчинення злочину вважається:
а) час вчинення суспільно небезпечних дій, які утворюють об'єктивну сторону складу злочину, в тому числі й при готуванні до злочину і замаху на вчинення злочину;
б) час вчинення злочину виконавцем для всіх співучасників.
До тривалих злочинів застосовується новий кримінальний закон, якщо злочинний стан суб'єкта продовжувався і після набрання чинності новим законом.
До продовжуваних злочинів застосовується новий кримінальний закон, якщо хоча б одна з його дій була вчинена після набрання чинності новим кримінальним законом.
Дія кримінального закону припиняється:
а)скасуванням (анулюванням) кримінального закону повноважним державним органом;
б)заміною одним кримінальним законом іншого;
в)закінченням строку, на який було видано певний закон,
або із зникненням умов, на які він розраховувався (так звані закони тимчасової дії); насамперед, це закони, які видаються і діють, скажімо, поки триває війна; з припиненням війни ці закони перестають діяти.
Кримінальна відповідальність у багатьох таких випадках за деякі злочини настає саме під час війни, наприклад, здача або за-лишення ворогові засобів ведення війни (ст. 427 КК), самовільне залишення поля бою (ст. 429 КК), добровільна здача в полон (ст. 430 КК), мародерство (ст. 432 КК), насильство над мирним населенням у районі воєнних дій (ст. 433 КК).
Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі ст. 5 КК
Зворотною силою кримінального закону називається по-ширення дії закону на злочини, вчинені до видання цього закону, або до набуття ним чинної сили.
Зворотну силу кримінальний закон має тоді, коли цим законом усувається караність діяння Наприклад, ст. 85 КК 1960 р., яка передбачала відповідальність за дрібне розкрадання державного чи колективного майна, була виключена із КК і скасована законом України від 7 липня 1992 р. Указом від 23 листопада 1955 р. була виключена кримінальна відповідальність за аборт, від 8 лютого 1977 р.- за дрібне хуліганство і т. п. Видані закони поширюються й на діяння, які були вчинені до видання цих законів, якщо новий кримінальний закон пом'якшує караність злочину. Це випадки декриміналізації діяння, яке раніше вважалося злочином.
Більш м'яким визнається кримінальний закон, у якого:
а)санкція передбачає покарання більш м'яким видом, наприклад, виправними роботами, а не позбавленням волі;
б)нижча межа мінімальної міри при однаковому максимальному розмірі покарання; наприклад, менш суворим треба визнати покарання позбавленням волі від двох до семи років порівняно з позбавленням волі від трьох до семи років.
Як правило, у самому законі завжди є вказівка на те, що йому надається зворотна сила.
Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України (ст 6. КК)
Після затвердження Вищим органом державної влади кри-мінальний закон набуває чинності й починає діяти. Чинність кримінального закону, його юридична сила і дія означають, що він застосовується на певній території, в певний час і до певних осіб. Отже, чинність кримінального закону діє за принципами:
-простору;
-часу;
-відносно певного кола осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КК України, кримінальний закон діє на всій території України. Жодних винятків із цього правила ні Конституція України, ні Кримінальний кодекс не передбачають.
Згідно з чинним законодавством України, до її території на-лежать:
-сухопутна (суша) територія в межах державного кордону України;
-водна територія, до якої належать:
а)внутрішні територіальні води - води річок, озер та інших водойм на території України, води морських портів України, води заток, бухт, лиманів, проток, береги яких повністю належать Україні, води прикордонних річок до середини головного фарватеру;
б)територіальні прибережні морські води шириною 12 морських миль від лінії найбільшого відпливу (морська миля = 1853
м). Відкрите море за межами територіальних прибережних вод не перебуває під суверенітетом будь-якої держави. Це нейтральні води;
-повітряний простір України, тобто частина атмосфери, що розташована над сухопутною та водною територією України. Межею повітряного простору є вертикальна поверхня, яка проходить по лінії державного кордону України. Згідно з Повітряним кодексом, на іноземні судна та інші літальні апарати й пристрої, що пролітають у повітряному просторі України, на їхні екіпажі і пасажирів поширюється законодавство України. Порушення ними законодавства України утворює злочини, які передбачені ст. 281 КК і ст. 282 КК України.
-надра України, тобто простір під поверхнею сухопутної чи водної території. Межею надр є вертикальна поверхня, яка проходить по лінії державного кордону до центру Землі;
-військові пароплави, шлюпки, які плавають під прапором України, а також військові літаки й гелікоптери, де б вони не перебували;
-цивільні і торговельні пароплави, які плавають під пра-пором України у відкритому морі (за межами територіальних і внутрішніх вод). При цьому зауважимо, що судно визнається територією тієї держави, на території якої розташований порт, до якого воно приписане;
-літаки, гелікоптери цивільної авіації України, які не перебувають над територією іноземної держави;
-територія військових частин Збройних Сил України, які розташовані за кордоном, територія дипломатичних консульств, посольств, представництв України за кордоном.
Кримінальний закон України поширюється також на:
а)континентальний шельф України, тобто на територію, що є продовженням берега під водою до початку природного схилу (ст. 244 КК);
б)підводні кабелі ліній зв'язку (див. ст. 360 КК);
в)місця перебування 3-х науково-дослідних станцій в Антарктиді, які не належать до власне території України.
Згідно з чинним законодавством та практикою його за-стосування, місцем вчинення злочину вважається:
-місце, де настали злочинні наслідки дій, якщо цей злочин має матеріальний склад (дії + наслідки) злочину (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення майна, переривання вагітності, викрадення тощо);
-місце, де були вчинені передбачені кримінальним законом дії, якщо злочин містить формальний склад (достатньо лише дій) злочину (образа, спекуляція, хабарництво, глум над державною символікою, наркоманія тощо);
-територія України якщо суспільно небезпечні дії чи без-діяльність були вчинені за межами України, а їхні наслідки настали чи могли настати на території України.
Дія кримінального закону України не поширюється на осіб, які користуються дипломатичною недоторканністю (імунітетом). Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які, згідно із законами і міжнародними договорами, не підсудні в кримінальних справах судам України, в разі вчинення цими особами злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.
Але дипломатичний імунітет не абсолютний, тобто питання про кримінальну відповідальність таких осіб за злочин, вчинений на території України, вирішується щоразу дипломатичними засобами. Така особа може бути відданою і судові України, однак у більшості випадків таку особу визнають «персона нон грата» (небажана особа) і висилають за межі України.
Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України (ст. 7 КК)
Ст. 7 КК передбачає відповідальність за злочини, вчинені за межами України, за національним принципом, статусом громадянства і загальним обов'язком дотримання всіх законів Держави України.
Громадяни України і особи без громадянства, які вчинили злочин за межами території України, підлягають кримінальній ві-дповідальності за законами України, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України.
Згідно з частиною 2 ст. 25 Конституції України, громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Стаття 10 КК підтверджує це Конституційне положення і для випадків видачі особи, яка вчинила злочин.
Іноземці, які були засуджені за вчинення злочину на території України, можуть бути видані іноземній державі лише у випадках, передбачених міжнародними угодами.
|