Глава 9 ЧАС ВІДПОЧИНКУ § 9.1. Поняття та види часу відпочинку
Законодавство про працю не дає визначення часу
відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється
час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і
вправі використовувати його на власний розсуд.
Як слушно зауважує П.Д. Пилипенко, правове поняття
часу відпочинку не відповідає фізіологічному поняттю відпочинку, коли людина,
наприклад, спить. У зв'язку з цим науковці пропонували увесь час поза робочим
часом називати "вільним від роботи часом" або "неробочим
часом". Проте у законодавстві застосовується саме термін "час
відпочинку", і його правовий аспект полягає у зв'язку із трудовими
обов'язками працівника, а точніше, коли працівник вільний від такого зв'язку.
Право на відпочинок гарантується нормуванням робочого часу (Трудове право
України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. - Львів: Вільна Україна, 1996.
-С.97).
Законодавством встановлені наступні види часу
відпочинку:
- перерви протягом робочого дня (зміни);
- щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);
- вихідні дні (щотижневий відпочинок);
- святкові і неробочі дні;
- відпустки.
Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і
харчування надається тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна
надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і
закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть
відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву
встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість приймання їжі
протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі
встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з
профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для
відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.
При роботі на відкритому повітрі в холодну пору
року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання. При цьому
власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом
кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання.
Перерви для обігрівання включаються в робочий час (п. 4 Правил о работе на
открытом воздухе в холодное время года: Обязательное постановление НКТ СССР от
11 декабря 1929 р. // Кодекс законів про працю України з постатейними
матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. -
№11-12. - С. 382).
Правила про умови праці вантажників при
навантажувально-розвантажувальних роботах, затверджені НКП СРСР 20 вересня 1931
р.(Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень
законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 382),
передбачають, крім обідньої перерви, спеціальні перерви для відпочинку, що
входять в робочий час. Тривалість і порядок надання таких перерв визначається
правилами внутрішнього трудового розпорядку.
у Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року,
крім загальної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчування,
надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше
ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше 30 хвилин кожна. За
наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути не
менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або
уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом
підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері. Перерви для
годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком
(ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для годування дитини користуються жінки, які
працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності
від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для
годування дитини до перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в
сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто
більш раннє закінчення роботи в порівнянні з тривалістю робочого дня,
встановленою трудовим договором (п. 10 Положения о порядке и условиях
применения труда женщин, имеющих детей и работающих. неполное рабочее время:
Утв. постановлением Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г.
№111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. - 1980. - №8).
Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) -
його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному
робочому тижні працівникам надається 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд
- в суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівникам надається
1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при
5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається
графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом і, як
правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в
установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний
день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства
побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються
місцевими радами .(ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах,
зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з
необхідністю безперервного обслуговування населення, а також на
навантажувально-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту,
вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників
згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним
органом за погодженням з профспілковим комітетом.
На працівника, який перебуває у відрядженні,
поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений.
Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні
відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник
спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні,
компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства.
У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний день, йому після
повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день
відпочинку (Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон:
Затв. наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. №59 в ред.
наказу Міністерства фінансів України від 10 червня 1999 р. №146 // Праця і
зарплата - 1999. - №14).
Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні
забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається з
дозволу профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:
1) для відвернення громадського або стихійного
лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або
псування державного чи громадського майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не
передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому
нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих
підрозділів;
4) для виконання невідкладних
навантажувально-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення
простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і
призначення.
У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний
день провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або
уповноваженого ним органу.
Робота у вихідний день компенсується за згодою
працівника і власника наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у
подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати
працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок і
жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).
Правило про неприпустимість залучення до роботи в
дні щотижневого відпочинку не застосовується до працівників безперервно діючих
підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обов'язково
працювати саме в загальновстановлений день відпочинку (наприклад, музеї, театри
і т. ін.) На таких підприємствах щотижневий відпочинок надається або відповідно
до графіків змінності, або в один загальний день тижня, що не співпадає із
загальновстановленим (неділя) днем відпочинку.
Святкові і неробочі дні.
Законодавством України про працю передбачені
наступні святкові дні, робота в які не проводиться:
1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво Христове;
і 8 березня - Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня - День міжнародної солідарності
трудящих;
9 травня - День Перемоги;
28 червня - День Конституції України;
24 серпня - День незалежності України. і Законом
України "Про внесення змін до КЗпП України" від 24 грудня 1999 р. з
переліку святкових днів виключені 7 та 8 листопада - річниця Великої Жовтневої
соціалістичної революції.
Робота також не провадиться і в дні релігійних
свят; такі дні згідно із ст. 73 КЗпП називаються "неробочими", чим
підкреслюється їх недержавний характер. Проте держава, шануючи релігійні
традиції переважної більшості населення, закріпила це положення у законі. 7
січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день
(неділя) - Трійця.
За поданням релігійних громад інших
(неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують
відповідні релігії, надається до 3 днів відпочинку протягом року для
святкування їхніх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
У вказані вище дні допускаються роботи, припинення
яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства,
установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування
населення, а також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні
роботи (ст. 73 КЗпП).
Згідно із ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий
або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на
наступний після святкового або неробочого.
Робота у вихідні дні сплачується в підвищеному
розмірі згідно зі ст. 107 КЗпП України.
Робота у святковий та неробочий день оплачується у
подвійному розмірі:
1) відрядникам - за подвійними відрядними
розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за
годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної погодинної або денної
ставки;
3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у
розмірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у
святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і
в розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота
провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за
години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому
може бути наданий інший день відпочинку.
|