Глава 10 ОПЛАТА ПРАЦІ 10.1. Соціально-економічні аспекти оплати праці та
її реформа в Україні
Оплата праці - чи не найважливіша категорія у
системі умов праці. У ній, як ні в якій іншій сфері, відбиваються усі
суперечності суспільства, усі досягнення і прорахунки. Тому підходити до
правових питань оплати праці необхідно через дослідження об'єктивних реальних
суспільних відносин. Саме соціально-економічні аспекти дозволяють розкрити ті
проблеми, які мають місце в сучасних умовах в Україні у сфері оплати праці, і "підказати"
правові засоби, форми їх вирішення.
Економіка України перебуває у стані глибокої
кризи. Впливовий британський щотижневик "Економіст" у випуску від 5-6
листопада 1999 р. опублікував порівняльні дані економічного розвитку держав
Східної та Центральної Європи. За підсумками аналізу динаміки обсягів реального
ВВП Україна займає останній щабель серед держав регіону - її ВВП складає 43%
ВВП 1990 року, у той час як цей показник У Польщі складає 150%, в Угорщині -
118%, в Чехії - 105% (Праця і зарплата. - 1999. -- №33. - Грудень).
Як соціально-економічна категорія заробітна плата
являє собою певну частину прибутків громадян, що фіксується в грошовій формі, в
структурі національного прибутку країни. Як відомо, з доходів громадяни
виплачують прибутковий податок. За цим показником можна проаналізувати, як йде
справа з прибутками у населення. У сучасних умовах розвитку економіки, коли
більше 50% підприємств є збитковими, мають заборгованість перед державою та із
виплати заробітної плати працівникам, частина прибуткового податку з доходів
громадян у структурі консолідованого бюджету України складає близько 11%, в той
час як у США, наприклад, вона досягає майже 30% (Колот А. Удосконалення оплати
праці потребує комплексних рішень // Праця і зарплата. - 1998. -№15. - С. 11).
Крім того, доходи населення складаються не тільки
із заробітної плати, але включають також й інші види виплат:
соціальні допомоги, пенсії, стипендії, доходи від
власності, цінних паперів, участі в паях, доходах підприємства, натуральні
доходи тощо. Тому наступним аспектом вказаної проблеми є визначення частини
оплати праці в доходах населення. На жаль, і цей показник маловтішний. Офіційні
дані свідчать про те, що частка оплати праці у сукупних доходах населення
знизилася з 67,5% в 1990 р. до 40,3% у 1996 р. (Урядовий кур'єр. - 1997. - ЗО
жовтня). Ця ж тенденція збереглася і в 1997 і в 1998 роках. Реальні доходи
населення знизилися майже на 70%.
За даними управління статистики, номінальна
зарплата одного працівника за січень 2000 р. на 17% менша, ніж за грудень 1999
р., а реальна зарплата зменшилася на 20% (Праця і зарплата. - 2000. - №10. -
Березень).
Ще однією важливою проблемою є порушення принципу
соціальної справедливості в сфері оплати праці, явно диспропорційне
розшарування суспільства за доходами: у 1996 р. 10% громадян з найвищими
доходами отримали третину загальної суми всіх грошових доходів населення
(Основні напрями соціальної політики держави на 1997-2000 роки: Затверджені
Указом Президента України від 18 жовтня 1997 р. №1166/97 // Урядовий кур'єр. -
1997. - 30 жовтня).
Потрібно звернути увагу на той факт, що це
офіційні дані про легалізовані відносини, хоч загальновідомо, що існує ще й
тіньова економіка. Оцінка статистичних даних свідчить про те, що заробітна
плата понад 1000 грн., як правило, стає тіньовою. При цьому на неї не
нараховуються внески до фондів соціального забезпечення, з неї не виплачують
прибутковий податок. Це перш за все характерно для приватних підприємств та
організацій, керівники яких, приховуючи власні реальні заробітки, роблять те
саме з заробітною платою усього персоналу (Коментар до Указу Президента України
"Про обмеження максимальної величини фактичних витрат суб'єктів
господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу, з
яких справляються збори (внески) до соціальних фондів" від 25 травня 1998
р. // Праця і зарплата. - №11. - 1998. - Червень. - С. 14).
Наступними соціально-економічними чинниками є
показник співвідношення доходів з витратами і структура грошових витрат
працівників. Зарубіжні економісти давно визнали, що саме витрати свідчать про
розміри доходів, зокрема, про заробітну плату, і поклали цю тезу в основу
податкової політики. Податок платиться не тільки з доходів, а в певних випадках
і з витрат (купівель). Однак податки - це сфера іншої галузі законодавства,
хоч, як бачимо, оплата праці - це та категорія, яка проведе нас не по одній
сфері суспільних відносин. Обмежимося лише таким показником: в країнах з
розвиненою ринковою економікою наймані працівники затрачують на придбання продуктів
харчування і промислових товарів 25-30% заробітної плати, в той час як в
Україні цей показник дорівнює 70-80% (Праця і зарплата. - №15. - 1998. -
Серпень. - С. 11).
Існує ряд проблем і в системі організації
заробітної плати:
розміри зарплати практично відірвані від кінцевих
результатів праці .працівників і підприємств; недосконала диференціація оплати
праці; не визначена роль мінімальної зарплати. Всі названі проблеми загострила
платіжна криза, яка привела багато які підприємства до заборгованості по зарплаті.
Таким чином, сучасне соціально-економічне
становище в сфері оплати праці потрібно визначити як кризове, що вимагає
негайних конструктивних перетворень з боку держави.
В Основних напрямах соціальної політики на
1997-2000 роки передбачені конкретні заходи щодо реформування оплати праці. Ці
заходи охоплюють два напрями. Перше - заходи, спрямовані на стабілізацію рівня
життя, вдосконалення оплати праці й грошових доходів населення, друге - заходи,
спрямовані на погашення заборгованості з заробітної плати.
Заходи, спрямовані на вдосконалення організації
оплати праці, передбачають впровадження як загальних принципово нових положень,
так і вдосконалення вже встановлених норм. Передусім, як сказано у документі,
необхідно впровадити у законодавство і правозастосовчу практику таке важливе
положення як забезпечення залежності розмірів оплати праці від особистого
внеску працівника в кінцеві результати праці. Потрібно відразу ж зазначити, що
проблема це не нова і в директивних документах радянського періоду не раз проголошувалися
наміри здійснити і реалізувати таку залежність. Однак, як свідчить практика і
наукові дослідження, вирішити таке завдання не просто. Це питання тісно
пов'язане з вдосконаленням нормування праці, з ринком праці (рівнем безробіття)
і соціальною психологією. Надалі при розгляді правових питань оплати праці ми
більш детально зупинимося на цьому.
Не менш важливою часткою майбутньої роботи є
встановлення на законодавчому рівні системи мінімальних соціальних стандартів.
Зокрема, визначення поняття, змісту і розміру прожиткового рівня, передбаченого
Конституцією України. Іншим соціальним стандартом виступає мінімальна заробітна
плата. Тут також буде проведений комплекс реформ, спрямованих на зміну правової
моделі її застосування в Україні. Тенденцію, яка намітилась, загалом можна
охарактеризувати як звуження сфери застосування нормативу мінімальної
заробітної плати.
Для забезпечення погашення заборгованості з
виплати заробітної плати передбачається запровадити механізм примусового
спрямування доходів державних підприємств і організацій на погашення
заборгованості; введення майнової відповідальності підприємств за несвоєчасну
виплату нарахованої працівникам зарплати, передбачивши можливість аукціонного
продажу основних фондів підприємств; посилення адміністративної і кримінальної
відповідальності посадових осіб, винних у нецільовому використанні коштів, які
призначаються на виплату зарплати.
Потрібно зазначити, що частина заходів з захисту
прав працівників на оплату праці вже реалізована у законодавстві. Прийняті
законодавчі акти про індексацію грошових доходів населення, а також про порядок
компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
До організаційно-правових засобів реалізації реформи відноситься
посилення ефективності механізму договірного регулювання оплати праці між
роботодавцями і найманими працівниками через акти соціального партнерства;
підвищення частки тарифу в середній заробітній платі до 50-60%; посилення
державного регулювання оплати праці стосовно підприємств і організацій
державної форми власності тощо.
|